Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

— Ніколи.

Ось тобі маєш: це ж підрив усього підґрунтя справи. Їх надурили з матеріалом розслідування.

— Вона із самого початку просила тебе замінити кров Софі Серейс?

— Саме так, наступного дня після вбивства. 17 червня 2016 року.

Зараз Корсо вирішив не розводитися про те, що Клаудія знала про перше вбивство ще тоді, коли про злочин ще нічого не писали в кримінальній хроніці.

Зосередься.

Чому вона так учинила?

Хотіла виправдати Собєскі?

Ні, кров і ДНК жертви не вказували на те, ким був убивця.

— Задля цього вона з тобою спала?

Його очі звикали до темряви. Марке кволо усміхнувся. Наче луснув нічний горщик.

— Звісно ж, не через мої природні чари.

Хай Корсо не розумів мети, яку переслідувала Клаудія, принаймні він збагнув, у чому полягає її стратегія. У 36-му лише Марке міг підмінити опечатані зразки. Коротун був ключовою особою для людини, яка б хотіла сфальсифікувати аналіз крові та ДНК у відділі Карного розшуку.

— Навіщо це їй було потрібно?

— Я питав у неї, але вона не захотіла відповісти. Ми уклали угоду. Або я мовчки виконую її вимоги, або можу забути про нашу домовленість про секс.

Марке, мабуть, недовго вагався. У справжньому світі такому чоловічку, як він, наближатися до жінок на штиб Клаудії — зась.

— Звідки походять нові зразки?

— Вона сама їх приносила.

Раптом Корсо зрозумів:

— Це ти розприскав свою кров на полотнах Собєскі?

— Не я, а вона.

Він згадав нанесені непевною рукою написи у складках фарби на картинах. САРА, МАНОН, ЛЕА, ХЛОЯ. І, звичайно, СОФІ та ЕЛЕН…

Клаудія не лише додала кров до полотен, але й скопіювала почерк Філіппа Собєскі. Графологічний аналіз підтвердив, що імена були записані рукою художника.

— Чому ти такий упевнений? — вів далі Корсо, і в нього в голові аж загуло.

— А інакше й не може бути. Тільки ми мали доступ до зразків крові, і я видавав їх за ті, що належали Софі та Елен. Але не я все вигадав, а вона.

Нова головоломка, нова таємниця. Клаудія поводилася так, аби ще більше скривдити Собєскі. Діяла як справжня збоченка: вдавала, що захищає художника, а сама намагалася його підставити, прикидалася, що виправдовує, а насправді добивалася довічного терміну. Щоб найлегше засудити Собєскі, треба працювати в суді.

Корсо аж запаморочилося в голові, щойно він перемотав у зворотному напрямку (до того ж у прискореному темпі) основні події справи. Отож із самого початку Клаудія примудрилася докласти всіх зусиль, аби Собєскі згнив у буцегарні. Саме вона замінила колби, аби вже точно нанести ту саму кров на полотна Собєскі, а перед тим — у його підпільній лабораторії.

Але з якою метою?

Принагідно він запитав себе: чиєю кров’ю написали інші імена на картинах? Таємницю так ніхто й не розкрив.

Але справа почала просуватися. Корсо вже дійшов іншого висновку, хоча впевненості не мав, але, скажімо, така ймовірність була. Шахрайство з органічними фрагментами могло свідчити про щось уже геть божевільне: стриптизерок могла убити Клаудія…

Але знову-таки: чому?

Чи була вона збоченкою, що вбивала й намагалася перетворити Собєскі на цапа-відбувайла? Або ж її остаточною метою був сам художник (і його провал)? Тоді вона могла б просто вбити двох жінок з оточення художника, щоб звинуватити його. Згодом їй довелося б тільки відшліфувати докази вини й насамкінець представити написані кров’ю імена обох жінок на останніх картинах Собєскі.

Корсо був годен уявити будь-що, погодитися з чим завгодно, але досі бракувало головного — причини. Навіщо Клаудія все це влаштувала? Чому потайки так люто ненавиділа Собєскі?

Навіть якщо припустити, що вбивала саме вона, навіщо їй треба було підмінювати кров потерпілих? Вона ж могла зберегти частину крові, розбризкати її в майстерні Собєскі, а потім — на його полотнах. Так було б найпростіше. Чому вона знову вдалася до ошуканства, якщо воно вже ніяк не могло нашкодити Собєскі й, урешті-решт, було взагалі ні до чого?

Марке ніби читав думки Корсо.

— Я теж ставив собі такі питання, — зізнався він. — Я провів своє розслідування.

— Тобто?

— Дійшов висновку, що Клаудія просила замінити опечатані мазки, аби приховати щось стосовно Софі та Елен. Я зберіг зразки їхньої крові й теж зробив аналіз.

У Корсо так пересохло в горлі, що він міг би тернути сірником по його поверхні.

— І щось знайшов?

На обличчі Марке, що стояв у присмерку, помережаному пасмугами дощу, який стікав віконними шибами, знову з’явилася примарна усмішка.