Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

— Бріжітт сказала, що це дуже важливо. Йдеться про Софі та Елен?

Обличчя Корсо здивовано витягнулося.

— Я читаю газети, — пояснила вона. — І бачила, що нещасні дівчатка загинули.

— Ви їх пам’ятаєте?

— Звичайно. Я доглядала за ними впродовж кількох років.

— На що вони хворіли?

Вона попрямувала до однієї з лав у галереї та поклала на неї портфель. Засунула руки в кишені й вела розмову далі з висоти свого зросту — пряма й зігнута водночас, наче ліхтар:

— Різні були випадки, загалом звичні хвороби. Але довший час доводилося бавитися і в психолога. Дівчатам не надто добре велося.

— А можна точніше?

— Одна носила в серці лють, інша вірила в привидів.

Він легко їх упізнав: Софі ненавиділа всіх, включно із собою; Елен кохалася з мертвими.

Корсо взявся за суть справи:

— Розслідування виявило, що вони були сестрами.

— Секрет полішинеля.

Поліціянт сподівався, що новина її здивує, але прогадав.

— Біологічними, зведеними сестрами, — уточнив він.

— Я вас добре зрозуміла.

— Звідки ви знаєте?

— Ми не мали певності, але вони були такими схожими.

— Зовнішньо?

— Ні, поведінкою, розмовами… Часом навіть рухалися однаково.

— Може, тому й схожі, що родички.

Лікарка зухвало усміхнулася, наче на злість усім вітрам і грозам.

— Якби ви їх бачили. Вони походили з одного джерела. Без сумніву.

— Аналізи показали, що вони мали одного батька, Жана-Люка Десмора. Ви його знали?

Емманюель Коен стояла поблизу лави й тримала руки в кишенях пальта. І хай з-під шапочки вибивалося сиве волосся, вона скидалася на студентку, що чекала лекцію.

— Ви помиляєтеся. Жан-Люк Десмора не був батьком Елен.

— Тобто?

— Ще одна таємниця полішинеля: Наталі Десмора зґвалтували в передмісті Безансона.

У Корсо аж у вухах загуло. Може, це був голос правди, що видобувався на поверхню…

— Вона подала скаргу?

— Ні. Вона вже була дружиною Десмора і вела розпусне життя.

— Хтозна, чи дитина з’явилася внаслідок саме зґвалтування…

Вона ступила кілька кроків — її постать гойдалася в пальті, як цвях у мішку.

— Аж ні, напевно ні. Але мати не хотіла, аби до неї потім хтось чіплявся. Усю вагітність свої муки вона заливала дешевим червоним вином і пивом.

— Звідки у вас така впевненість? — запитав він.

— Наш регіон не надто великий. Тут нічого не сховаєш. Утім, ще тоді мені часто доводилося лікувати Наталі. Вони з чоловіком мешкали в… жахливих умовах. Злидні, алкоголь, насилля… Жах та й годі. Після пологів соціальні служби дитину в них забрали.

Тут нічого не сховаєш. У Корсо зажевріла надія.

— Виявили, хто був ґвалтівником?

— Різні кружляли чутки. Подейкували, що ним був якийсь приблуда, сексуальний збоченець. Він швендяв кордоном на південь від нас і вже мав клопоти із правосуддям. У таких випадках ніколи не знаєш напевно, що є правдою. Спочатку в кав’ярні пліткують жандарми, їхні слова повторюють, перекручують, аж нарешті створюються справжні міфи…

Гул у вухах посилився.

— Якщо Софі та Елен були зведеними сестрами, тоді ґвалтівник був батьком і Софі…

— Авжеж. І про це всі знали.

Провінція, де шепочуться й пліткують, — справжня манна небесна для копа.

— Еге-ге-ге, — промовив він, намагаючись звести думки докупи. — Тобто матір Софі ви також знаєте?

Емманюель Коен знову заходилася безшумно відмірювати кроки. Її довга постать майже невагомо сновигала вкритою лінолеумом долівкою.

— Анонімне народження у Міжрайонному медичному центрі Понтарліє? Усі все знали. Медсестри не вміють тримати язика за зубами.

Корсо згадав про своє народження. Він усе життя вважав, що ніколи не знатиме імені власної матері. І нікому не розповідав про таємницю свого походження. Ще б пак. Такий собі спосіб самозахисту…

— Хто був матір’ю Софі? — спитав нецеремонно.

— Уже не пам’ятаю, як її звали. Якась двадцятирічна офіціантка. Працювала в ресторані коло департаментної дороги, що веде до Морто. Її теж хтось зґвалтував. Гадаю, вона віднесла скаргу до поліції. Провели розслідування — безуспішно.

— На вашу думку, її та Наталі зґвалтував той самий чоловік?

— Безперечно. Пригадую, що описали його так само. Хирлявий, беззубий. Жандарми кинулися на пошуки типа, що вештався в тій зоні й був схожим на покидька, про якого я розповідала. Але розслідування зависло. У того типа алібі не було, але дівчата його не впізнали. Або не захотіли впізнати.

Гул у вухах став схожим на шум після вибуху. Корсо наче оглухнув. Blast [110] Вибух ( англ .). , як кажуть англійці…