Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

А тоді зосередив увагу на розрізаному навпіл обличчі, на роззявленому в гримасі сміху роті, що наче хотів заковтнути бузкового повітря, на безпорадних поліціянтах, на їхніх слабеньких спробах розгорнути бурхливу діяльність, але, звичайно, дарма. Її сміх обернувся на чорну діру, таку широку й потужну, що нікому й ніколи несила видерти з неї щонайменший промінь, щонайменшу частинку правди.

— Ви вже почали складати технологічну карту? — знову заговорив Корсо.

— Досі ніхто не знає, чим вона займалася ввечері. Останньою людиною, з якою вона спілкувалася близько 19-ї, була секретарка. Вона лишилася в неї, бо треба було закінчити монтажні роботи в її новому помешканні.

Свіжа побілка, нерозпаковані меблі, сяк-так розставлені речі, що мали розмістити в усіх кімнатах. Клаудія, безперечно, хотіла все змінити довкола себе, аби після справи Собєскі розпочати нове життя. А незабаром утямила, що не зможе цього зробити, доки не дошукається правди.

Прибули хлопці з ритуальної служби з мішком для тіла. Під прожекторами виблискувала табличка ідентифікаційного номера, який ще не встигли вписати. Корсо не хотів на це дивитися.

— Слідство доручать тобі? — запитав він, виходячи з-під намету.

— Звісно, — сказала Барбі. — Чекаємо на замісницю прокурора. Я тоді чергувала, маю відповідну фахову підготовку, тож…

— Зателефонуй мені завтра вранці. Хочу знати всі деталі.

Він повернувся до неї спиною й попрямував до синявої монолітної споруди, яка нагадувала космічний корабель, що завис у крижаному нічному небі.

Він піднімався назад кам’яним схилом, а тоді в його голові боягузливо майнула перша доцільна, хай і не вельми блискуча, думка: як добре, що йому не доведеться повідомляти батьків Клаудії про те, що трапилося. Насилля було в його крові, але він уже склав повноваження службовця похоронного бюро.

Автівка зірвалася з місця, і він помчав набережними, навіть не зупиняючись біля світлофорів.

А тоді різко загальмував біля Нотр-Дам, схопив телефон і набрав номер Катрін Бомпар:

— Уже знаєш?

— Мої співчуття. Я справді…

— Хочу знову працювати в 36-му.

— Коли?

— Тепер.

Звичайно ж, нічого з цього не вийшло. Навіть Катрін Бомпар не мала таких повноважень.

Корсо був змушений заповнити купу бланків, оббігати безліч кабінетів, надати пояснення, а потім, як і всі, чекав, доки розглянуть його кандидатуру. І його б прийняли, але вже було запізно, аби братися за справу щодо вбивства Клаудії.

І він змінив тактику: напросився до Барбі в помічники. Поліціянтка не була в захваті. Тепер вона займала посаду керівника групи і не потребувала порадників. Утім, працювати їй доводилося під значним тиском. Попри всі зусилля, вона так і не змогла приховати від ЗМІ, що було скоєно ще одне вбивство, а спосіб катування за всіма показниками нагадував почерк «злочинця зі «Сквонка», а справа, до речі, була закрита ще в листопаді після самогубства обвинувачуваного…

І тут ще клопіт із втручанням Корсо: до жертви він ставився необ’єктивно, наробив дурниць (одною з яких є вбивство Альфонсо Переса), а після численних помилок те, що відбувається, сприймав у перекрученому вигляді… Забагато емоцій, замало здорового глузду. І, звісно ж, він не мав жодного права втручатися в сам процес. Паршива вівця, ще й з доважкою.

Навіть якщо б Корсо знову потрапив до Карного розшуку, йому б не довірили відразу розслідувати «очевидний» злочин. Утім, нове вбивство підтверджувало його нефаховість: він схибив від самого початку.

— Але я обізнаний зі справою краще за всіх, — доводив він.

— Навіть занадто обізнаний, — відказала Барбі.

— Не перекручуй, до того ж я тобі потрібний. Трясця, я не на пенсії і з глузду ще не з’їхав!

Знехотя вона погодилася передати йому кілька документів, які стосувалися розслідування, але змусила пообіцяти, що він не показуватиме носа в 36-му і ніяк не втручатиметься. Буде її неофіційним, ба більше, таємним радником.

Корсо підкорився, — вибору в нього не було, — але за два дні зауважив, що йому бракує матеріалу. Слідство розпочали з нуля, але воно так і зависло в повітрі. У нього склалося невтішне враження, що все повторюється і йому несила щось змінити.

14 грудня Клаудія Мюллер вийшла зі свого кабінету близько 16-ї й подалася до нового помешкання, аби завершити умеблювання. Помічниці вона зателефонувала о 19 : 10. Відтак про неї більше нічого не чули. Як і Софі Серейс або Елен Десмора, вона десь зникла, але згодом з’явилася на узбережжі, поблизу порту Толбіак, — нага, перев’язана й понівечена.