Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

Те, що трапилося в тунелі під Ла-Маншем, не мало великого значення, але водночас додавалося до низки помилок, яких він припустився. Незабаром запанувала думка, що той, хто вбив Софі та Елен, просто втік, як пісок між пальцями.

І це не був ані Собєскі, ані Перес — хтось інший.

Йому урвався терпець, і він запросив Барбі до кав’ярні «Золоте Сонце» — одного дня там вже збиралися копи з 36-го, аби обговорити справу Собєскі.

Барбі щиро здивувалася:

— Рішення у справі вже ухвалили.

— Але це не означає, що розставили всі крапки над «і». Історія має багато білих плям.

— Гаразд, але Карний розшук тепер працює над іншими трупами.

Корсо кивнув, роздивляючись крізь шибу, як машини мчать мостом Сен-Мішель.

— Щось нове розповіли? — знову заговорила вона.

Він не поглянув на неї, лише знаком показав, що ні, а сам подумав: може, Клаудія мала рацію і треба ще раз переглянути архіви справи. Але він уже напам’ять знав, що там написано…

— А Перес? — запитав він, не спускаючи очей з потоку машин.

— Звісно, нічого не знайшли, — іронічно відказала Барбі. — Суддя зробить висновок, що це було вбивство з метою пограбування: втім, у нього таки вкрали гаманець.

Корсо з певним цинізмом подумав, що ідеальний злочин здатний скоїти лише коп.

Він знову затримав погляд на Барбі. Нова посада добре вплинула на неї. Вона здавалася спокійнішою, не гризла нігтів, споважніла. Але над стилем слід іще попрацювати: сукня зшита ніби з армійської ковдри, торочки лежать нерівно.

— Ти як не в своїй тарілці, — стурбовано промовила вона. — Усе гаразд?

— Так.

— На роботі?

— Як звично. Знайшов собі тепле місце.

— А Таде?

— Усе чудово. — Він поглянув на годинника. — Мушу вже їхати, аби забрати його зі школи.

Барбі ніби читала поміж рядків.

— Саме цього ти й хотів?

— Кажу тобі: все гаразд.

Відповів дещо роздратовано, отже, усе було геть навпаки. Але Корсо не хотів розвивати цю тему, хоча місяцями розмірковував: чи почувався насправді добре в ролі неспішного глави сім’ї? Чи міг задовольнитися тим, що сталася низка вбивств, але досі було незрозуміло, хто за ними стоїть?

— Дуже приємно було побачити тебе, — проказав він і підвівся. — Наступного разу запрошу тебе поснідати зі мною.

Барбі навіть не відповіла. Надто добре знала Корсо й була впевнена, що він лише вдає, ніби все гаразд. Коп просто не годен був змиритися з тим, як завершилася справа, і заспокоїться лише тоді, коли знову відкриє скриньку Пандори.

Минув тиждень. Він сам собі заборонив телефонувати Бомпар і просити її надати доступ до архівів. Примусив не читати збережених нотаток або документів. Але одержимість росла в його голові, як ракова пухлина. Він знову згадував усі незрозумілі деталі, суперечливі факти чи нез’ясовані події. Ані Собєскі, ані Перес … Уночі, коли засинав, уявляв, що лежить в тіні чудовиська — справжньої почвари, що ввела в оману всю країну й мала незабаром завдати ще одного удару…

У ніч з 14-го на 15 грудня його розбудив телефонний дзвінок. Він ще не натиснув на екран, але вже бачив, як виблискують літери: БАРБІ.

— Знову труп. — Вона аж задихалася. — Той самий спосіб, ті самі рани: вбивця зі «Сквонка» повернувся.

— Стриптизерка?

Барбі трохи помовчала. Йому здавалося, що вона плаче. Для неї це було незвично.

— Клаудія Мюллер.

Тіло в порту Толбіак знайшла команда нічних сторожів близько 3-ї ранку біля бетонної майстерні — недалеко від звалища Потерни Тополь, де натрапили на перший труп.

Корсо мчав туди, як зомбі. Міс Берет спала в нього вдома. Вона подбає про Таде. Стефан був геть ошелешений.

Тож не за тими ганявся, не спромігся запобігти подальшим убивствам, крім того, мимоволі спричинився до подальших злочинів. І ось тепер випливало, що через нього замордували Клаудію Мюллер.

Чому саме її? Бо вона займалася справою «Сквонка»? Захищала Собєскі, несправжнього «вбивцю»? Бажала розслідувати справу до кінця? Але як злочинець дізнався про це? А може, вона щось накоїла в минулому, про що Корсо й гадки не мав? Чи, може, вбивця просто хотів подражнити копа, що провадив слідство? Але хіба Корсо був для нього небезпечним? Адже відтоді, як у червні 2016 року стався перший злочин, він постійно помилявся?

Він наближався до порту Толбіак і дедалі більше відчував химерність того, що відбувається. Узбережжя оточувало бузкове сяйво, наче велетенська флуоресцентна неонова лампа підсмажувала безліч комах.