Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

Майже одностайно (синхронне плавання та й годі) техніки повільно оббризкали реактивом поверхню картин.

Почулися здушені — і теж синхронні — зойки глядачів. Запустився процес хемілюмінесценції. На кожному полотні великими нерівними літерами висвітлювалися імена.

На складках канапи, де лежала повія, — «САРА». Уздовж боа танцюристки — «МАНОН». На поверхні рову тунелю — «ЛЕЯ». На червоному шовку навколо стану порноактора чітко виступили букви «ХЛОЯ».

— Як бачите, кривавими літерами написані жіночі імена. Оскільки…

— ЦЕ ПОСТАНОВКА! — повторив Собєскі.

Голова й собі підвищив голос:

— Метре Мюллер, хай ваш клієнт помовчить, або його виведуть із зали!

Збудження в залі наростало. Люди посхоплювалися з місць, дехто вже забув про обіцянку не використовувати камеру — на картинах відблискували спалахи, а копи намагалися навести сякий-такий лад….

Техніки в білосніжних комбінезонах, спираючись коліном на долівку, далі розпорошували рідину на полотна Собєскі, де щоразу яскравіше проступали імена…

— Слідчі порівняли сліди зі зразками крові, які знайшли в майстерні на вулиці Адрієна Лесена, й виявили чимало збігів. Кров на цих картинах і верстаті Собєскі належать тим самим жертвам.

— Пане Голово, — вигукнула Клаудія Мюллер, — я не згодна з обвинуваченнями зі слів третіх осіб!

Голова навіть не захотів відповісти. Аби краще роздивитися картини, він спустився з трибуни в супроводі членів суду й присяжних. Усі зачаровано розглядали зображені Собєскі моторошні постаті.

Пряму відповідь Клаудія Мюллер отримала від Ружмона:

— Забудьмо про «звинувачення зі слів третіх осіб», як ви це називаєте. Повернімося до вбивств, про які йде мова.

Поліціянти в рукавичках щойно занесли дві нові картини. І хлопці з КО притьмом розприскали реактив на тьмяні фігури.

Між складок фарби засвітилися імена: СОФІ та ЕЛЕН. Дрижачі букви, нерівні скісні лінії, але що й казати: під дією проявника літери виблискували й прочитувалися чітко.

У залі засідань обурено репетували: злочинець на самих творах розписався у скоєних злочинах. Ошелешені глядачі влаштували справжній гармидер. Усі схоплювалися на ноги, силувалися розгледіти імена, вимахували мобільними…

А Корсо навіть не поворухнувся. Збагнув, що мав на думці Ружмон — уже всі збагнули. Собєскі милувався власними творами й бачив на них свій підпис. Хизувався перед світом убивствами, у яких його ніхто не міг би запідозрити.

— Імена, безперечно, написані кров’ю потерпілих. Хай що вважає сторона захисту, а ми припускаємо, що інші картини містять сліди інших злочинів.

Генеральний адвокат тепер майже волав, поліціянти взялися виводити публіку із зали, решта відсували штори на високих вікнах.

— Стосовно домислів про підступні дії, на які натякала наша колега з боку захисту, змушений уточнити, що службовці ЦУКЦ провели графологічний аналіз написів — він долучений до справи. Поза всяким сумнівом, вони зроблені рукою обвинувачуваного.

Зчинився страшний лемент, але ніхто не зміг би перекричати гучний і пронизливий зойк Філіппа Собєскі: він кричав, що не хоче сконати в тюрмі.

Філіппу Собєскі призначили тридцять років ув’язнення, з них двадцять два — без права скорочення терміну, тобто фальсифікатора судді й присяжні вирішили запроторити за ґрати довічно.

За якусь мить забулися всі докази, всі свідчення, які доводили відсутність його провини, принаймні як убивці, а не фальсифікатора. Імена, накреслені на його полотнах між випуклостями фарби, стали для нього в очах усіх присутніх остаточним вироком.

Вердикт пролунав уже наступного дня після гучного викриття, у п’ятницю 24 листопада (питання мали розв’язатися до кінця робочого тижня: аби Клаудія Мюллер не мала жодної змоги відігратися, голова суду ані на день не дозволив відтермінувати оголошення вироку). Був графологічний аналіз чи не був, а зробити написи на картинах або лишити кров у майстерні міг будь-хто, але сліди гемоглобіну розвіяли всі сумніви.

Після обвинувачувальних слів Ружмона і Софі Злітан, Клаудія вже нічим не могла зарадити. Що б вона потім не казала, а в зіницях присяжних закарбувався кривавий відблиск імен на полотнах. Вона нагадала, що її клієнт мав алібі, почала звинувачувати Корсо в упередженому ставленні, перекинула вину на Альфонсо Переса, труп якого досі не впізнали — все намарно. Як на кастингу: після надзвичайно яскравого виступу решта кандидатів, хай які вони чудові, губляться на тлі суперника.