Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

У передпокої Таде взував черевики, чи не вдвоє зігнувшись під вагою наплічника, наче каєнський каторжник з фільму «Метелик».

— Ти новини сьогодні дивилася? — спитав Корсо.

Він переглянув заголовки статей у газетах перед тим, як прокинувся Таде. Здебільшого там згадували процес щодо підробки картин і численні зізнання, що пролунали в перший день дебатів.

— Якось вислизнув нам з-поміж пальців той процес, — гірко відказала Барбі. — Але нас таким не налякати.

— Мушу вже йти. Ми спізнюємося до школи.

Таде вже нетерпляче тупав на порозі ліфта. Ніщо так не підганяє, як син, що мчить до школи.

— Рахуй бали в суді, — кинула насамкінець Барбі, — і повідом мене про результат.

Корсо сидів на лаві й почувався цілком безпечно: пересічний слухач, незнайомець серед незнайомців. Блідий, зморений, знуджений, але нікому в очі не впадав, бо, хай там як, мав цілком пристойний вигляд.

Скидалося на те, що голова надасть слово позивачам, а тоді — представникам прокуратури. Вину Філіппа Собєскі підтвердили, його визнали фальсифікатором, довели, що в ніч убивства Софі Серейс він порався коло своєї пічки, і тому слухання тепер ішло як по маслу. Не він убив Ніну Віс. І не він замордував Елен Десмора, тобто Міс Вельвет. Щодо справи Марко Ґварніері, то вона розглядалася в іншому місці, але після слів Джима «Змійки» Делавея ніхто вже не вважав, що Собєскі був причетний до його вбивства.

«Отже, кінець», — сказала б Катрін Бомпар. Але Корсо хотів послухати звинувачувальну промову, а метра Мюллер — і поготів: її слова про сліпоту поліції та недолугість слідчих, очевидно, включать до якоїсь антології.

Голова хотів уже надати слово метру Злітан, як раптом підніс руку Ружмон.

— Пане генеральний адвокате, — вигукнув голова, що, мабуть, прагнув якнайшвидше закінчити засідання, — вам відоме правило: спершу з обвинувачувальною промовою виступає метр Злітан, а тоді вже ви.

— Ми ще не про всі документи розповіли, пане Голово.

Делаж напружився в кріслі.

— Які документи?

— Результати останніх аналізів. Їх учора ЦУКЦ долучило до справи.

Ружмон подав знак помічникові, аби той передав папери голові, засідателям, присяжним і Клаудії Мюллер. Зі свого місця Корсо бачив лише стоси скріплених між собою аркушів зі списками або таблицями.

Усі заціпеніли, особливо Клаудія Мюллер: вона аж ніяк не сподівалася на такий поворот в останню мить.

Голова, переглянувши аркуші, підвів очі.

— Не розумію. Ви провели ще якісь тести для Pinturаs rojas ?

— Не для Pinturаs rojas , пане Голово, а для сучасних картин, які написав Собєскі. ЦУКЦ вилучило картини №132, №133, №141, №154 і №172, тобто твори, опечатані під час обшуку 7 липня 2016 року в офіційній майстерні пана Собєскі.

Мішель Делаж стенув плечима.

— Навіщо було замовляти аналізи?

— Слідчі вирішили, що було б цікаво дослідити фарби й інші складники, які застосовував обвинувачуваний в своїх сучасних картинах.

— З якою метою?

— Аби виявити, що саме об’єднує Собєскі-художника сучасності і Собєскі-підроблювача.

Голова недовірливо слухав.

— Припустимо. То що?

— У його творах не знайшли тих самих складників, що містяться в підробках.

Голова підніс руки й важко опустив їх на трибуну, наче хотів сказати: «Ось як?» І вже заходився виголосити вирок, як утрутився Ружмон:

— Але вони натрапили на іншу річ.

— Яку?

Генеральний адвокат почепив окуляри і взявся перегортати стос паперів, а тоді зупинився на підкресленому уривку, який прочитав уголос:

— «Кожна картина містить дрібні сполуки заліза, фолієвої кислоти, вітаміну В12…»

— Про що йдеться? — з нетерпінням вигукнув Делаж.

— Про кров, пане Голово. Людську кров.

Запала мовчанка, слухачі злякалися й нервово загомоніли.

Голова попросив їх поводитися тихіше, але його голос звучав якось невпевнено. Корсо поглянув на Собєскі та Мюллер, а ті здивовано перезиралися.

Невідворотно насувалася буря. Щось несподіване для всіх. Раптом Корсо згадав: художника-бунтівника доби Відродження, віртуоза світлотіні Караваджо теж звинувачували у вбивстві. Подейкували, що митець застосовував у полотнах сперму й кров, аби оживити зображення. Звичайно, це лише легенда, але Собєскі полюбляв підносити себе до рівня легенд…

Ружмон знову взявся звітувати про результати аналізів і стверджував, що на кожному вилученому полотні знайшли сліди гемоглобіну. Доповідь він читав марудно, неквапно, без будь-яких емоцій.