Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

Він не помічав, що перейшов з нею на «ти»: справа зайшла надто далеко. Які тепер можуть бути церемонії?

— Ти сам складав досьє, коли тобі очі заслала ненависть до Собєскі. Ти ж нічого не бачиш далі свого прутня і ствола. Я тебе запроторю до кабінки для обвинувачуваних замість Собєскі та Переса. І цього разу твою дупу не врятує навіть Бомпар.

А колись він мріяв позалицятися до цієї горгони… І річ не в тім, що йому нічого не світило, просто сама Клаудія Мюллер живилася лише ненавистю. Тобто коханням із душком, з відхиленням, схожим на те, що вона відчувала до Гома Соба.

— Невже ти гадаєш, що я не читала твоєї біографії? — спитала вона, відчиняючи двері. — І не зрозуміла, що Бомпар покривала тебе у справі…

Вона так і не договорила. Корсо схопив її за горло: так ловлять курку на пташиному дворі.

— А зараз послухай мене уважно, бісова буржуйко, — прошелестів він, притискаючи її до одвірка, — хочеш покопирсатися в моєму минулому? Раджу цього не робити.

— Я…

Він зрозумів, що ось-ось придушить її, тож відразу відпустив.

Вона помасажувала горло, але з місця не рушила. Чекала, що буде далі.

— Коли мені виповнилося років 13-14, — почав він розповідати, — я опинився в названій родині, в мікрорайоні Пабло Пікассо. Там такі, як ти, не мешкають.

— Знаю.

— Звідки, з «Новин о 20-й годині»? Де я тільки не тинявся, не ширявся, з якими лише наркодилерами не вештався. Серед них був один цікавий тип. Справжній покидьок на ім’я Мама. Він ставився до мене прихильно й задарма давав покурити траву. Якщо чесно, він швидко перетворив мене на сексуального раба. Спочатку для себе, згодом для друзів. Планував продавати мій зад за бабло.

Клаудія знову зайшла до помешкання. В темряві передпокою її бліда шкіра слабо відсвічувала.

Корсо простягнув до неї руку, вона відсахнулася, але він просто зачинив двері: ще бракувало, аби сусіди підслухали його звіряння.

— Коли він почав улаштовувати груповухи, я вирішив утекти. Відтак він замкнув мене в льосі без грама трави. За кілька днів навідався, аби пересвідчитися, що я засвоїв урок, і тоді я викруткою виштрикав покидькові очі й проколов його разів сімнадцять.

Обличчя Клаудії наче миготіло в пітьмі.

— Саме тоді Бомпар керувала однією з груп у Нарковідділі. Вона відстежувала діяльність мережі, до якої належав Мама. І натрапила на мене в льосі: я ледь не закам’янів від загуслої крові, якою мерзотник мене забризкав. Я звідти нікуди не виходив і сидів поблизу трупа три дні. Вона витягла мене з тої діри, змусила закінчити школу й копняками загнала до поліційної академії. Я став одним з найкращих поліціянтів у 36-му, але в глибині душі так і лишився вбивцею.

Клаудія тремтіла, загорнувшись у пальто. Де й поділася її самовпевненість?

— Навіщо… ти мені це розповідаєш?

— Ти хотіла знати, що відбулося між мною та Бомпар. Цієї ночі ми поховали Маму в закинутій промисловій зоні коло Сени. Повір, після такого вже неможливо лишатися чужими один одному.

— Не боїшся, що я використаю твої слова проти тебе?

Він відчинив двері й знову усміхнувся — такий собі моторошний вищир черепа.

— Термін давності, сонечко. Невже я мушу тебе цього вчити?

Вона теж хижо вишкірилася до нього.

— Ти — лише один із психопатів у цій історії.

— Разом із тобою — нас таких двоє.

— Але ж ти везунчик!

Восьма ранку. Барбі телефонувала у вільну хвилину.

— Тобто?

— По-перше, моя група перехопила чергування на вулиці Ксав’є-Пріва.

— У тебе була зміна?

— Ні. Але зуміла вибрехатися.

— А потім?

— Домовилася з хлопцями з КО. Здається, на місці злочину виявили кров лише однієї особи. Кров жертви.

Корсо поклав тарілки до посудомийної машини, а Таде вже почав чистити зуби. Після сніданку — стрімголов до школи. Звична картина в родині Корсо.

Він не міг збагнути, як йому вдавалося робити звичні речі після такої ночі. Корсо не спав, хіба інколи поринав у небуття, а тоді плив між острівцями притомності, що скидалися на судоми божевілля.

— А ще КО знайшли відбитки. Нічого цікавого, генерале. Я про все подбала.

— Тобто…

— Справу закрили, і тепер установлюють особу чолов’яги.

Корсо згадав Клаудію Мюллер: невже вона й справді перейде від погроз до дій? Він розповів Барбі про те, як уночі до нього завітала адвокатеса.

— Ти завжди подобався жінкам.

— Навіть не знаю, що й думати.

— Забудь. Довести вона нічого не зможе, а надумає донести — свідчення надаватиме мені.