Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

Не раз одружувався, мав чимало дітей, але мешкав завжди самотньо в одному зі своїх численних будинків. Ніхто не знав, де саме він живе, а де переховує витвори мистецтва — і поготів. Часом Перес позичав якусь картину одному з музеїв (як, наприклад, Pinturas rojas для Фонду Чапі), але завжди ревно зберігав основну частину колекції для себе.

Корсо здогадувався, що картини були єдиним приводом для гордощів, справжньою пристрастю іспанця, що той справді пишався обізнаністю в мистецтві. А тут з’явився якийсь пройдисвіт, гультіпака, — і позбавив його життя сенсу.

О 22-й Перес вийшов із готелю. Міг би мати скромніший вигляд. На ньому був світло-сірий бездоганно відпрасований костюм з м’якими складками, на голові — знову капелюх, який робив його схожим на мафіозі з Центральної Америки. Посеред зими вирядився дещо чудернацько.

Перес рушив крізь натовп на початок вулиці Святого Северина. Стежити за ним було легко: в людському мурашнику лише він мав світлий одяг. Його капелюх майорів, наче прапорець гіда, яким той вимахує перед групою туристів, аби вони не загубилися.

Корсо не знав, чого очікувати. Перес перебував у Парижі тимчасово, годі й думати, що він чимось викаже себе або щось накоїть. Однак після мадридського переслідування теперішня нічна прогулянка нагадувала матч-реванш. Цього разу Стефан не спустить з нього очей…

Перес завернув праворуч, на вулицю Арфи, і прискорив крок. Корсо не відставав, але за рогом опинився на багатолюдній вулиці, де нічого не було видно далі, ніж п’ять метрів перед собою. Над тисячами голів хиталися ліхтарики, ладні відірватися й повбивати всіх електрострумом.

Корсо занурився в натовп. У Парижі він почувався як удома й знав, що не загубиться, ніби який новачок. Раптом помітив борсаліно: Перес повертав правіше, на вулицю Юшетт. Чому він прямував назад?

Коп побіг за ним. Зненацька його наче вихопило з натовпу й відштовхнуло вправо. Він опинився на Ксав’є-Пріва, порожній вуличці, не найвужчій у Парижі (вулиця Кота-Риболова розташована поблизу, за кілька метрів), але так само тісній і темній.

Хтось притиснув його до липкого муру, і перед ним вигулькнула засмагла пика Альфонса Переса. Їх розділяло лише лезо ножа зі стопором — іспанець тримав його перед собою упевнено, незгірше від розбійника з barrio [104] Передмістя ( ісп .). . Хоч який мільярдер, він завжди був ладен битися, як вуличний задерій.

На якусь мить Корсо навіть замилувався породистими рисами його обличчя: вольові надбрівні дуги, горбуватий ніс, гарно окреслений рот. Справжній кастилець, а крім того — воїн стародавньої доби, солдат з поеми «Іліада» …

— Що тобі треба? — прогарчав він, і в його голосі хрипко продирався гнів спраглої землі, що репається та дрижить під променями сонця.

— Комендант Стефан Корсо, — зухвало вигукнув поліціянт. — Ви заарештовані за вбивства Софі Серейс і Елен Десмора. Відтепер ви…

— ¡Hijo de puta! [105] Сучий син ( ісп .).

Корсо ледве встиг відвести голову, аби ухилитися від леза. Другою рукою Перес стиснув його за горло — з надприродною, не звичною для його віку силою, — щоб той не рушив з місця. Він знову почав заносити руку, аж раптом Корсо вислизнув і зігнувся навпіл, як боксер, що вчасно ухилився від удару. Лезо влучило в м’язи плеча — Корсо відчув лише, як на потилицю хльоснула кров. Мимоволі він витягнув руку й схопив ворога за зап’ясток. І різко відважив стусана в живіт нападника. Той навіть не поворушився. Принаймні Корсо нічого не помітив. Перес негайно вдарив його кулаком, наче молотком, у потилицю — і Корсо впав навколішки. Звідки така сила, немов у Геракла?

Корсо підвів очі та в промені світла знову побачив лезо: наче виблиснула одна з гірлянд, що висіли на сусідній вуличці. Інстинктивно він схопився на рівні ноги й головою пішов на таран тулуба нападника. Удар лезом пройшов повз: Корсо виграв кілька секунд. Перес напружив м’язи для нового наступу. Відваживши передпліччям супернику бебеха, Корсо відштовхнув його від себе, але ненадовго. Розлючений іспанець знову кинувся на нього…

Коп ще раз схопив Переса за зап’ястя. Скрутив лівою рукою, повернув спиною, а правою вже наготувався розтрощити кості й сухожилля на коліні.

А тоді Перес судомно здригнувся й вислизнув із рук. Наче під дією пружини, рука навідліг ударила його у власне горло. Усе відбулося надто швидко: Корсо ще не встиг нічого второпати, як уже відпустив ворога і, забризканий кров’ю, лежав на землі.