Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

Але Барбі охолодила його запал:

— Ніяк не второпаю. Ти стверджуєш, що Перес силувався навести на Собєскі підозру в скоєнні вбивств. Але тоді він зіграв проти самого себе: Собєскі визнають невинним, історія з червоними картинами набуде розголосу, Переса ж усі вважатимуть йолопом.

Корсо вже обміркував і таку можливість: помста Переса зазнала поразки, а іспанець, мабуть, здогадувався, що Собєскі, аби врятуватися, зізнається, що займався підробками. Але поліціянт був певним, що бажання Переса знищити того, хто його обібрав, було сильнішим за надію — і то слабеньку — зберегти обличчя.

— Зараз не можу відповісти на всі твої питання, — коротко сказав Корсо. — Але не здивуюся, якщо в його рукаві виявиться ще один козир.

— Зателефоную, щойно матиму новини.

— Головне: хочу знати, у якому готелі в Парижі він зупинився.

— Що ти знову вигадав?

— Від сьогоднішнього вечора не спускайте з нього ока.

Він натиснув на відбій і взявся розв’язувати іншу проблему: Таде. Давно минули часи, коли досить було лише зателефонувати Емілії — і він міг усе кинути й почати за кимось стежити, або сидіти у засідці цілу ніч. Тепер у «свої» тижні він мусив, хоч кров з носа, повернутися додому о 19-й, аби відпустити няню. Коп їй подзвонив і спитав, чи не зможе вона зробити йому послугу й посидіти із сином ще кілька годин: no way [103] Аж ніяк, ні за що ( англ .). . Дівчина вивчала китайську й мала бути о 20-й на курсах в Інституті східних мов і цивілізацій.

Корсо замислився. Годі й думати, аби телефонувати Емілії. А тоді наважився звернутися до Міс Берет, хоча навряд чи таке рішення було набагато кращим. Останніми місяцями вона не раз мала нагоду зустрітися з хлопчиком і зуміла його приручити.

Стефану важко було просити її зробити йому ласку: не хотів, аби вона думала, що починає відігравати в його житті важливу роль. Звісно, вона погодилася, і він раптом пройнявся вдячністю до щедрої партнерки, коли сам він ледь чи був таким колись із нею.

Натиснувши на відбій, Корсо спробував уявити, що може бути спільним між його власним пеклом, де існували такі, як Собєскі й Перес, де нівечили жінок, підробляли картини, й затишним світом, в якому жили його син і Міс Берет. Він сам об’єднував два різні всесвіти, був вічно перегрітим, ладним вибухнути будь-якої миті запобіжником.

У руці завібрував мобільний: Барбі — так швидко!

Очевидно, надибала щось нове про мадридського вовка.

Квартал навколо вулиці Юшетт нагадував погані показники холестерину в крові. Просякнуті жиром вени й артерії, крізь які ледь проштовхуються люди. Масні вулички, де щільно туляться один до одного грецькі ресторани і ятки з кебабом. На невеличкому перенаселеному терені, завдяки гарячій олії та меню для туристів, після двох тисяч років безперервної ворожнечі, нарешті, вдалося примирити греків і турків.

Корсо просувався бігцем, звиваючись між закутаними перехожими, й насилу витримував звуки сиртакі з присмаком кускусу, нібито критської мелодії, яку насправді виконували геть не критські музиканти, а вихідці з Магрибу. Він усюди натрапляв на озброєних до зубів поліціянтів у чорному, яких супроводжували собаки, — звична картина після численних терористичних нападів, що додавала гнітючості й так уже похмурому кварталу. Різдвяні прикраси: мерехтливі гірлянди, неонові зірки, яскраві спалахи — лише підкреслювали сумне видовище…

Хоч як дивно, Перес зупинився не в розкішному паризькому готелі, а в непоказному тризірковому, поблизу площі Сен-Мішель: скромність, скромність … Щойно Корсо дізнався, де він перебуває, як кинувся в засідку й почав чатувати біля готелю Святого Северина, коло однойменної церкви. Він спостерігав за входом, і йому здавалося, що він чигає на хижака, який засів у печері й зализує рани. Перес заховався: йому ще кровоточила болюча рана, — принижена гідність, — яку ніщо й ніхто, навіть помста, не загоять.

Рівно о 21-й Корсо невпевнено ступив до млинцевої кав’ярні, з маленької зали якої чудово було видно готель. Згодом надійшли новини від Барбі: ціла купа різноманітних даних про вищезгаданого Альфонсо Переса. Правду кажучи, нічого особливого, але він ще раз мав нагоду пересвідчитися, що інтуїція його не підвела.

Мільярдер мав цікаву біографію: відсидівши замолоду за зґвалтування й шахрайство, здобув чималі статки в галузі переробки відходів. Словом, мадридський Френк Нітті більшу частину життя нюхав сміття, а вільно дихати зміг лише після того, як почав колекціонувати картини.