Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

Разом із Барбі вони взялися опрацьовувати довгий список ворогів Собєскі — всіх тих, кого у Флері «Суддя» принижував, карав, нівечив. Вони довідалися також, кого зі злочинців він здав вертухаям і копам. І прийшли до спільних із Тюрежем висновків: ніхто зі списку не був здатний на такі речі.

Корсо також багато чого нарив у новому ареалі існування Собєскі — в сучасному мистецтві. Може, він розізлив колегу, власника якоїсь галереї або колекціонера, а того охопила дика жадоба помсти? Звісно ж, ні. На художньому ринку, як, наприклад, на щорічному Міжнародному ярмарку мистецтв у Парижі або арт-ярмарку в Базелі, працювали геть не хлопчики з церковного хору, але й до рівня серійних убивць їм було далеко, як до місяця, і там нікому таке б і на думку не спало.

Осінь заскочила їх зненацька, і попри відсутність результатів Корсо вже звик до нової версії. Художника хтось намагався знеславити, і тому замордував горопашних дівчат, усюди розкидавши докази. Мстивий убивця лишив на шляху Собєскі знаки, прямі й непрямі, які б указували на його причетність. Використовував білизну для зав’язування (як в Лез-Опіто-Неф), вузли нагадували техніку шібарі (яким займався понад двадцять років), спосіб скоєння злочину натякав на твори кумира художника Ґойю, і, звісно ж, самі потерпілі були коханками підозрюваного…

Корсо стримано і навіть з певною відразою звикав до нової версії. Коли ти коп, а сам сідаєш у таку калюжу, — це вам не абищо. Часом, хай там що, він хапався за рятівну соломинку: вбивство Марко Ґварніері. Справді, чому б не припустити, що вбивця, коли вистежував Собєскі (Корсо теж упав йому на хвіст), у той самий спосіб замордував і молодика, який торгував наркотиками?

Відтак Корсо набридало краяти собі мозок різноманітними припущеннями, і він знову повертався до версії Собєскі-фальсифікатора. Доказів відшукали чимало. Хлопці з ЦУКЦ знайшли у Флері зошит зі шкіцами й навіть полотна, що доводили: Собєскі завжди намагався копіювати старих майстрів, насамперед Франсіско Ґойю, свого вчителя й кумира.

Отож, відкопали «Піжмурки» й «Авґустину де Араґон» — бездоганно відтворені шедеври іспанського митця. Поліціянти також натрапили на безліч підробок, які художник переховував у підвісній стелі на вулиці Адрієна Лесена: картини містили улюблені мотиви Ґойї, наявні в його маловідомих широкому загалу творах. Собєскі зумів здійснити свою мрію — став «митцем від диявола».

Судова поліція теж зацікавилася діяльністю Собєскі в роки, коли того випустили з тюрми. Колишній в’язень не збрехав: він насправді провчився три роки в майстерні реставратора на вулиці Клер у VII окрузі, де він дізнався, як за допомогою хімічних засобів можна відновлювати старовинні кольори. Власник майстерні підтвердив, що після навчання Собєскі добре знався на технічних тонкощах підробки картин.

ЦУКЦ розшифрувало бухгалтерські записи художника. Його доходи не відповідали способу життя. Навіть у той час, коли картини Собєскі продавалися якнайкраще, він не міг би собі дозволити такі витрати (за мануфактуру в Сент-Уені було сплачено готівкою). Де ж він брав гроші? Продавав фальшивки, звісно…

У пошуках джерел його доходів ЦУКЦ ледь не зламало собі зуби. Вони так і не змогли довідатися, наприклад, скільки Фонд Чапі заплатив йому за «Червоні картини». У таких організаціях таємниці ніхто не розголошував, тож іспанці не бажали оприлюднювати суми, які вони витратили, аби придбати картини, що, як виявилося, були підроблені колишнім в’язнем.

Обстежили можливі канали збуту Собєскі, але й там нічого не знайшли. Так і не зрозуміли, як і за які суми художник заганяв свої картини. В нього, мабуть, були спільники — власники галерей — та інші посередники (зокрема, стверджувалося, ніби твір отримали у спадок, з приватної колекції або знайшли на горищі замку, але було дуже важко, себто неможливо, простежити, як саме відбувалися оборудки).

Ніхто й не знав, скільки підробок зумів продати Собєскі. Звісно, в його записах не містилося жодної згадки про такі ґешефти. Утім, він не користувався мобільним, тож добре знав, як можна позамітати всі сліди.

Копи припинили пошуки. Досить було й Pinturas rojas , аби довести, що Собєскі — неабиякий фальсифікатор, а тому й ніч, коли вбили Софі Серейс, він провів у власній майстерні (аналіз програмного пристрою печі підтвердив, що того дня вона постійно була ввімкнена).

Корсо рвав і метав. Його вже нудило від цієї історії. Вночі поліціянту наснилося, як Ґойя малює моторошні постаті на стінах Будинку Глухого. Відтак зображення плуталися, і Собєскі писав уже на мурах камери Pinturas rojas . Аж урешті, як завжди трапляється у плутаному світі нічних марень, сам Корсо опинявся за ґратами в оточенні зведених криком облич Софі Серейс, Елен Десмора, Марко Ґварніері… Убиті волали про помсту, благали знайти злочинця й дарувати їм спокій. Але замкнений у камері Корсо дряпав нігтями стіни й репетував, аби заглушити голоси примар, що мучили його.