Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

Раптом Корсо прокинувся — його нудило, він заливався потом… А тоді згадав про Клаудію Мюллер. Адвокатеса наче крізь землю провалилася. Минали місяці, а він повсякчас сподівався, що вона йому зателефонує. Корсо й сам тисячу разів намагався зв’язатися з нею. Але що б він їй сказав? Вони мало зустрічалися, і щоразу він вважав…

А й справді, що саме він вважав?

Як і передбачалося, засідання відновило роботу 22 листопада 2017 року. І знову — ті ж самі обличчя і та сама шарманка . Ті ж судді, адвокати, присяжні, обвинувачуваний… Але сам процес був уже не той. У залі засідань над панелями на стінах висіли полотна, які знайшли в особняку Собєскі. Звісно ж, лишень іспанці, XVII й XVIII століття: Хуан де Вальдес Леаль, Франсіско Пачеко, Франсіско де Субаран і, звичайно, Ґойя. Великі портрети бороданів з великими складчастими комірами, засмучених святих, сцени з придворного життя…

Найбільше вражало, що твори слугували простими чернетками, були невдалими спробами Собєскі, які він залишив для ґрунтовки. Навіть необізнана людина замилувалася б майстерністю автора — будь-якому дилетанту картини здавалися бездоганними, тобто автентичними.

Собєскі наче з попелу відроджувався, сидячи в кабінці: з нього зняли вину за огидні злочини, але визнали, що він — автор прекрасних картин, що прикрашають залу, — йому легко простять таку красу. З нагоди засідання він знову начепив один з найяскравіших костюмів з білого атласу, і той ніби освітлював залу. Йому також дозволили — гарний знак — надіти один зі своїх борсаліно: він їх просто обожнював. У митця був насправді бездоганний вигляд: весь у білому, але геть не старомодний — навпаки, здавалося, нібито він щойно знявся в кліпі: такий собі репер, задирливий і блискотливий. Тож ось яким має бути «Ґойя ХХІ сторіччя».

Зранку виступали експерти.

Блискучі декорації, і згодом — розчарування. Усі сподівалися побачити виставу, а тут якісь хіміки почали розводитися про випромінювання радію-226 і поступовий розпад урану-238 з плином часу.

Ніхто не зрозумів ані бельмеса, а насамкінець категорично пролунало:

— Аналіз виявив, що Pinturas rojas — підробки, які виготовили за дванадцять років до нашого аналізу і які згодом помилково вважали картинами Франсіско Ґойї, — заявив керівник експертної групи. — Щодо цього немає жодних сумнівів, адже білила на полотнах випромінюють свинець.

Виступили також інші спеціалісти, що підтвердили його слова й ретельно проаналізувати дані електронної пам’яті печі на вулиці Адрієна Лесена. Суддям, присяжним і решті присутніх знову довелося вислуховувати довгі туманні пояснення, тож напрошувався висновок: низка операцій, що збереглася в пам’яті печі, доводить, що в ніч із 16-го на 17 червня 2016 року запустили програму прискореного просушування начебто старовинної картини, яку написали нещодавно… Без сумніву, біля печі орудував саме Філіпп Собєскі — віртуоз, золоті руки, геніальний фальсифікатор. Звісно, можна припустити, що тієї ночі хтось інший запустив апарат і обробив загадкову картину, але вже ніхто в це не вірив. На злочині схопили алхіміка, а не горлоріза. Отже, виявилося, що Філіпп Собєскі не винний у вбивстві Софі Серейс.

Корсо чекав, що зараз нададуть слово Юноні Фонтре, але голова покликав незнайомця на ім’я Альфонсо Перес.

І слухачі аж здригнулися від несподіванки, бо перед ними стояв чоловік, одягнений так само, як Собєскі: білий костюм і кремовий капелюх із чорною стрічкою. Наче який двійник обвинувачуваного, але шикарніший, на середземноморський кшталт — та й зберігся явно краще.

Альфонсо Перес сперся на поруччя, витягнувши руки, ніби став перед шинквасом у якомусь барі й ось-ось замовить віскі.

— Ви присягаєтеся говорити правду й нічого, крім правди, розповідати без ненависті й страху, кажіть: «Присягаюся».

— Присягаюся.

У його вимові відчувався хрипкуватий південний акцент.

— Будь ласка, назвіть ваше прізвище, ім’я, вік і фах.

— Альфонсо Перес, 63 роки, промисловець.

— Ви також колекціонер?

Пролунало кілька питань та відповідей, і Корсо збагнув, про що йдеться. Отже, він помилявся, й усі три Pinturas rojas не належали Фонду Чапі. Музею їх позичив Альфонсо Перес, мадридський мільярдер, відомий поціновувач мистецтва. Саме він придбав за власні кошти фальшивого Ґойю.

— Я володію найбільшим приватним зібранням іспанських картин XVII—XIX століть, — випинаючи груди, мовив Перес.

— Ваша колекція складається здебільшого з картин Ґойї?