Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

— Отож, — проказав він насамкінець, — ми впевнені, що обвинувачуваний додавав людську кров до фарб, за допомогою яких писав картини.

Собєскі, що сидів у заскленій клітці, схопився на ноги.

— Брехня! — вигукнув він. — Постановка!

Його розгублене лице наче роздерли, асиметрично й потворно, так само жахливо, як обличчя Софі Серейс і Елен Десмора.

— Крім того, на кожному полотні є кров щораз іншої людини, — незворушно провадив далі Ружмон.

Клаудія Мюллер зірвалася на ноги.

— Якщо так, — вигукнула вона, — ми вимагаємо відтермінувати розгляд справи. Нас не повідомили про нові дані, треба провести зустрічний аналіз і…

— Вимогу відхилено, — суворо відказав голова. — Спочатку генеральний адвокат повинен завершити промову. На нашу думку, у його доповіді є чимало цікавої інформації.

Прихильне ставлення надало Ружмону хоробрості: він зняв окуляри й став у центрі зали, обличчям до суддів і присяжних. Краєм ока він поцілив у Філіппа Собєскі та Клаудію Мюллер.

— Чотири місяці тому в цій самій залі професор Жан-П’єр Одісьє, психіатр-консультант слідчого ізолятора Флері-Мерожис, ретельно нам описав особливості патології Філіппа Собєскі. Коли обвинувачуваний сидів у тюрмі, він був надмірно чутливим до живопису. Йому здавалося, що кольори миготять, персонажі картин оживають, сюжети розвиваються, а контрасти посилюються. Професор сказав, що Філіпп Собєскі взявся сам писати картини й лише так міг заспокоїтися. І сьогодні можна припустити, що підробки Ґойї були теж своєрідною терапією…

— Ближче до суті справи, пане Прокуроре, ближче до суті…

Ружмон ступив ще кілька кроків, а тоді продовжив:

— Службовці судової поліції прийшли до висновку, що Собєскі, мабуть, заспокоювало те, що містилося в кожній із картин.

— Поясніть.

— Підпис кров’ю.

— Власний підпис?

Ще кілька кроків уперед. Генеральний адвокат намагався справити враження.

— Закипіла кров схожа кольором на охру або коричневу фарбу, але відрізняється від них хімічним складом. Тобто гемоглобін візуально розчиняється на темно-червоному тлі, але має інакше хімічне походження…

— Ну то й що?

Прокурор подав знак двом поліціянтам в одностроях, які негайно принесли чотири великі, загорнуті в прозору плівку картини Собєскі й розмістили їх уздовж суддівської трибуни.

Зголодніла, гола повія, що розкинулася на канапі.

Гола стриптизерка в боа з червоного пір’я.

Наркоман під дозою, що сидить, зіщулившись, у глибині тунелю.

Безволосий порноактор, підперезаний багряною шовковою шматою.

У залі слухачі аж відсахнулися. Моторошні персонажі підписаних Собєскі картин ніби спостерігали за аудиторією зсередини світу розпусти.

— Пане Голово, дозвольте, будь ласка, зашторити вікна. Я мушу дещо показати, але мені потрібна темрява.

Делаж рішуче змахнув рукою — йому не терпілося побачити, до чого хилить прокурор. За якусь мить зала поринула в сутінки й обернулася на бентежне диво, як сказав би Фройд.

Панелі немов занурилися у ванну із зеленою горіховою шкаралупою, суддівські мантії розмила світлотінь. Корсо востаннє поглянув на Собєскі й Клаудію: вони дивилися розгублено, приречено. Безпорадно потопали у вирі, який їх захопив.

І вони вже ніколи не побачать світла.

Коли запанувала темрява, до зали ступили техніки судової поліції у звичних білих комбінезонах. Нечувана річ: зала засідань Суду вищої інстанції в Парижі раптом перетворилася на місце злочину.

Пластикову плівку, що захищала полотна, акуратно розрізали канцелярськими ножами. Кожний рух техніків лишав за собою білуватий слід. Наче примари танцювали у величезній скрині для сигар — і все це о 10-й ранку…

Після того, як зображені Собєскі постаті вивільнили з оболонки, їхня присутність раптом відчулась ще більше, наче пітьма була для них єдиним природним середовищем, у якому вони насправді розквітали.

Ружмон знову заговорив. У сутінках здавалося, ніби звідусіль лунає глас самого деміурга:

— Хай які непомітні для неозброєного ока, криваві позначки розкидані в певному порядку. Накреслюють такий собі «малюнок на малюнку».

Техніки відкрили поліпропіленові валізки й витягнули хімічний препарат — Корсо відразу його впізнав: проявник, що випромінює світло, коли змішується з часточками заліза в крові.

Прокурор коротко виклав технічну сторону питання й перейшов до суті:

— Цей специфічний розчин допоможе нам побачити малюнки, які утворюють залишки крові на полотні — їх не видно неозброєним оком…