Наталка Шевченко - Кривава осінь в місті Лева

— Я тепер просто бути змушений запросити вас на кава, синьйорина...

— Ніна.

— Ай, белісіма! — зрадів Бава. — Синьйорина Ніна! Перфезьоне! Хочу вас запросити. Ви не бачити моїх робіт у темрява, але ми можемо говорити про них. А в цій кав’ярня готують беніссімо вогняний кава! Його можна пити навіть без світла. Я пригостити вас і не прийняти відмова!

Відмовлятися вона не стала. Переляк практично минув, і, осмисливши події, Ніна визнала, що в усьому винна її надміру багата уява. Вона сама себе накрутила, але тепер знову була зібраною й готовою до сюрпризів, а логіка замінила страх на командному посту. Зараз вони вийдуть з галереї, а там вже поруч буде вихід надвір, і в разі чого тільки цей Даріо її й побачить. Та поки що вона продовжить грати свою роль.

Світло відновили якраз тоді, коли Ніна з паном Бавою дісталися до дзиґівської кав’ярні «Під клепсидрою», що ховалася біля самісінького входу, за дверима з темного дерева, однак каву-фейрі їм подали як належить: клацнувши вимикачем, занурили кімнату в густу темряву, а потім в дверях з’явилася офіціантка в народному строї і з тацею в руках, на якій палали вражаючим синьо-жовтим вогнем два керамічних, облитих ізсередини коньяком, горнятка. Тацю урочисто поставили на стіл і загасили полум’я міцно завареною у джезві кавою. Після цього офіціантка увімкнула настінні бра, від чого все дійство почало щільно нагадувати вечір при свічах, побажала все ще трохи знервованій Ніні та жвавому синьйору Даріо смачного і зникла десь у підсобці. Вони знову залишилися самі, наодинці з шурхотом дощу зовні. Ніна пригубила каву і підозріло глянула на тарілку біля себе, де кілька крихітних біло-синіх кавалочків невідомого походження каралися, настромлені на шпички.

— Що це?

— Називатися «Дор-Блю». Сир з пліснява. Дуже смачно — те, що треба, до кава.

Синьйор Бава не збрехав — то дійсно було смачно, хоч і досить незвично на смак. Нічого подібного Ніна раніше не куштувала. Чарівний напій зробив її куди більш благодушною; принаймні, вона припинила поглядати на двері, щохвилини готуючись дременути в дощ. Слово за слово — вони поволі розговорилися. Італієць продовжував уголос дивуватися тому, що така чарівна донна попри негоду завітала до його виставки — за його словами, сьогодні після обіду відвідувачів практично не було, навіть коли ще сяяло сонце. Ніна ж у відповідь із натхненням брехала про те, що злива ніяк не могла завадити їй ще раз подивитися на скульптури маестро. За її словами, твори Бави надихнули її настільки, що захотілося більше дізнатися про самого творця.

— Як сталося, що ви потрапили до України? — допитувалася вона, надавши лицю заінтригованого виразу завзятої прихильниці. — І скільки ще збираєтеся провести в нашому місті? Які у вас плани?

Компліменти Ніни зробили свою справу — італієць заходився піднесено розповідати. Він повідав, що вперше опинився тут випадково — два роки тому його зарахували до складу римської делегації майстрів прикладного мистецтва в рамках культурного обміну між країнами. Приїхавши сюди, Бава був вражений тим, що всередині місто Лева виявилося дуже схожим на Італію, а ще більше його зачепила щирість і колоритність тутешніх мешканців — настільки, що він поставив собі за мету оселитись тут на якийсь час, набратися вражень та зробити виставку робіт, повністю виготовлених у Львові. І ось цього року йому вдалося. Прибувши навесні, він орендував досить велике нежитлове приміщення, де й облаштував майстерню. Там же й жив. За якихось два місяці вивчив мову на достатньому для спілкування рівні (з цього приводу Ніна подарувала йому ще один комплімент). Він дуже задоволений виставкою, не зважаючи на те, що відвідувачів досить небагато. Втім, для синьйора Бави головне — не кількість, а якість, особливо коли трапляються такі чудові відвідувачі, як синьйорина Ніна. Цей проект некомерційний, тому й платню за вхід він вирішив не брати (за зізнанням Даріо, він достатньо заробив інсталяціями на батьківщині, а накопичення та сріблолюбство не його хобі). Приблизно за місяць майстер збирається повертатися додому і вже в Римі влаштувати виставку з цими ж роботами, а також кількома новими, які зараз лише в процесі створення. А поки що у вільний час він полюбляє блукати містом і знайомитися з городянами, вивчати їхню культуру та внутрішній світ. І знайомство з синьйориною Ніною зберігатиме в пам’яті ще довгий час після повернення до Італії.

Слухаючи одкровення майстра, Ніна проти волі зізналася собі, що цей богемний дядько таки має неабиякий шарм. Вона щосили супротивилася його впливу, нагадуючи собі, що її підозри нікуди не ділися і досі Даріо не сказав нічого, що б їх спростувало. Він все ще може виявитися вбивцею, а ця його ввічливість з домішками іноземної екзотики могла бути тією наживкою, на яку кидалися жінки. Чом би й ні? Часовий проміжок перебування Бави у Львові теж не суперечив загальній картині. Першу жертву знайшли, коли він уже був тут. А до від’їзду, до речі, залишається лише місяць. Хто знає, над чим зараз працює цей усміхнений синьйор? Над іще однією скульптурою чи над черговим тілом? А якщо найгірші припущення є правдою, і скоро він просто полишить країну, назавжди уникнувши покарання?