Наталка Шевченко - Кривава осінь в місті Лева

— Тхне релігійними догмами. Слухай, може, це священик? Якийсь схиблений типу слуга Божий? Котрий самопризначився на роль Його караючої десниці?

— Не думаю... хоча й не відкидаю таку можливість. Головне, що цей суб’єкт впевнений у тому, що жінки обрали хибний шлях.

— Хріновина, — сплюнув Борис. — Вони, певно, мали народити потвору і після цього спати з чистою совістю? Ну-ну...

— Друже, затям, що приміряти логіку вбивці на повсякдення — все одно що нашу Ратушу одягати в шкільну сукенку, — мовив Сокіл повчально, хоча в самого всередині теж вирувало. — А тепер кажи про своє найцікавіше.

— Річ у тім, що і Сніжана Доброхот, і Мирослава Стецюк мали корисну для нас, детективів, звичку тримати всі свої медичні картки удома.

— Що значить «всі»?

— Це значить, терапевтичну і гінекологічну, із жіночої консультації в поліклініці.

— І ти їх бачив?

— Більше того — читав! — Вигляд у Борі став переможним, він навіть шию трохи витягнув, немов очікуючи лаврового вінка. — І не знайшов жодного слова ані про вагітність, ані про аборти — в обох випадках.

— Картки ті, часом, не латиною заповнені? — підозріло поцікавився Олег. Помічник скулився, мов проштрикнута голкою повітряна кулька, весь його ентузіазм зник, але субординація змусила відгукнутися.

— Тільки не треба цього дешевого сарказму... Українською вони заповнені, ясно? Латиною зараз хіба рецепти виписують.

— Вибач. — Сокіл і сам відчув, що зайшов надто далеко. — День не дуже, настрій теж... Я зірвався. То, на твій погляд, що випливає з факту відсутності відповідних записів?

— Що обидві жінки перервали вагітність десь у приватній клініці. Чи в приватного лікаря, таке теж буває.

— І ніяких записів по тому не лишилося? — Олег замислився. — Кепсько. Тоді, з усього, що ти розповів, напрошується висновок — вбивця зазнався зі своїми майбутніми жертвами саме там, у клініці. Навряд чи він вишукував би жертв по різних закладах. Він міг бути лікарем, що робить аборти з меркантильних міркувань — це ж, напевно, дорого?

— Та не те щоб дуже, — відгукнувся Боря, — але таки копієчку коштує.

— Так, уявляємо далі. Він займається цим через гроші, та водночас відчуває, що грішить. І вину, як це часто трапляється з нами, людьми, перекладає на чужі плечі. Згодом усе, що він накоїв, починає душити його. Світ здається йому брудним, сповненим скверни, і він...

— ...починає його чистити. Можливо.

Сокіл усміхнувся, зачувши в голосі помічника сумніви.

— Що, непереконливо?

— По честі кажучи, не знаю. Власне, ні, це може бути лікар. Цілком. Або санітарка чи медсестра. Або й пацієнтка.

— Ще раз?..

— Ну, жінка, така сама, як і наші жертви... — Борис затнувся, не будучи певен, що його думки прийняли вірний напрямок, та все ж вирішив продовжувати: — Що, як убивця з тими кобітами в клініці зустрілася? Навіть в одній палаті лежала — чом би й ні? Такі самі проблеми мала, однак вирішила йти до кінця. Зберегла дитину, а після довгих і тяжких випробувань зненавиділа тих, хто пішов легким шляхом.

— А якщо вона дитину зберегла, що тоді робила в тій клініці? — хитро запитав Олег. — Щось не збігається.

— Та чому... після деяких аналізів вагітна має трохи побути під наглядом лікарів — ну не коридорами ж їй шастати, — заперечив Боря. — Врешті-решт, це тільки припущення. Я не наполягаю. Errare humanum est.1

— Так, шкода лише, що в суді цей доказ не проходить. — Олег знову завів двигун. — Гаразд, їдьмо далі. Копнемо трішки глибше.

— А куди ми, до речі?

— Хочу ще раз заїхати до сестри Мирослави Стецюк. Спробуємо дізнатися, чи відомо їй щось про ту гіпотетичну приватну клініку.

Десь о четвертій пані Димар з податкової нарешті здалася. Відклавши вбік останній звіт, вона втомлено потерла скроні і процідила, дивлячись на Ніну з погано прихованим роздратуванням:

— Усе так добре не буває.

1 Людині властиво помилятися (лат.).

Ніна пропустила сентенцію повз вуха. Пояснювати цій аскетичній миші елементарні речі про тривалу відсутність діяльності як такої, а отже, й бази для помилок, зовсім не хотілося. Сама все бачить, тому й казиться. Ну й нехай.

— Акт я вже в податковій напишу, — продовжила інспекторка. — Ви не проти?

— Ні, якщо там буде зазначено, що порушень чинного законодавства перевірка не виявила, — дзвінко сказала Ніна. Пані Ірина неначе лимона вкусила.

— Самі знаєте, що так і буде, — прошипіла вона крізь зціплені зуби і підвелася. — Дуже вже багато вас, мудрих, розвелося. Ну та ніц, не я остання сюди приходжу. Акт заберете післязавтра, і за ним мусить з’явитись ваш шеф.