Джеймс Чейз - Меллорі

— Нема що розказувати. — І знову погляд переляканих очей прикипів до дверей. — Просто собі дівчина, моя знайома.

Коррідон безгучно підсунувся до Крю.

— Хто там? — прошепотів він, наблизивши своє обличчя впритул до Крю. Він бачив крихітні краплинки поту на його лиці та відчував запах бріоліну [15] Бріолін ( англ. Brilliantine) — косметичний засіб для догляду за волоссям, який додає йому блиску та фіксує зачіску. , що линув від його волосся. А тоді вже голосно продовжив:

— Чим вона займається? Звідки вона?

Крю підняв три пальці та зробив руху керунку дверей.

— Я нічого про неї не знаю. Просто якось її підчепив. — Він розпачливо намагався вдавати безтурботність. Мерехтлива посмішка з'являлася та знову щезала. — Ну, ти ж бо знаєш, як воно буває. Вона була гарненька штучка. І відтоді я її не бачив.

— Їх тут троє? — прошепотів Коррідон.

Крю кивнув. Він уже помалу оговтувався. До нього поверталася впевненість, огортаючи чоловіка, неначе друга шкіра.

Підвищивши голос, Коррідон запитав:

— А з курдуплем у чорному береті ти, бува, не знайомий?

Колір і впевненість, які вже були повернулися до обличчя Крю, миттєво щезли. У нього аж жижки затрусилися. Він почувався так, неначе Коррідон несподівано завдав йому сильного удару в живіт.

— Не знаю, про що ти зараз говориш, — здушено прохрипів він, а тоді у нападі безтямної відваги загорлав: — Забирайся звідси геть! Мені вже всього цього задосить! Ти не мав права отак сюди вдиратися. Геть звідси! Я тебе тут не терпітиму!

Коррідон розреготався.

— Певно, твої друзяки вже добряче від тебе знудилися, — презирливо мовив він, а тоді підвищив голос і гукнув: — Ну ж бо, виходьте вже звідти, усі троє. Він сказав мені, що ви там.

Крю хапнув ротом повітря й важко опустився у фотель. Здавалося, що у запалій тиші він геть припинив дихати, а коли двері до дальньої кімнати відчинилися, поквапливо й зі свистом втягнув повітря крізь стиснуті зуби. До кімнати тихо увійшов чоловік у чорному береті, тримаючи в обтягнутій рукавичкою руці пістолет Маузера [16] Маузер (цім. Mauser) — німецький самозарядний пістолет, перша модель якого була розроблена у 1896 році інженером-зброярем Петером-Паулем фон Маузером (1838-1914). В подальшому маузери вдосконалювалися та стали частиною озброєння численних армій світу. Автоматичні моделі пістолета Маузера широко використовувалися в роки Другої світової війни. .

У житті Коррідона вже траплялося кілька випадків, коли його тримали під дулом зброї. Потрапляючи в такі ситуації, він щоразу ставав нервовий та сердитий. Нервував, адже знав, як легко будь-який дурник може вистрілити; і не важило, мав той дурник такі наміри чи ні. Були люди, які, тримаючи тебе під прицілом, насправді не збиралися стріляти, а були й такі, що якраз-таки збиралися це зробити. Коррідон визначив, що чоловік у чорному береті стрілятиме за найменшої нагоди. Він дійшов такого висновку, зазирнувши у його темні витрішкуваті очі. Для цього коротуна людське життя було не важливіше, ніж бруд на його пошарпаному тренчкоті чи той бруд, який вкривав його палець на гачку пістолета. Той великий маузер був не просто погрозою; то була нагла смерть, яку незнайомець ладен був без краплі жалю випустити на волю, натиснувши пальцем на курок.

— Поводьтеся дуже тихо, мій друже, — сказав чоловік у чорному береті. Його акцент був ледь-ледь відчутний, одначе він таки був, і Коррідон його упізнав. Отже, чоловік у береті був поляком. — Прошу, тільки без фокусів, інакше пошкодуєте. — Незнайомець цілився у Коррідонові груди.

Підвівши очі над дулом зброї, якою йому погрожували, Коррідон зиркнув на двері. Вона стояла у дверному проході, склавши руки на грудях. Її чорний светр і чорні штани мали похоронний вигляд у цій яскравій та сповненій кольорів кімнаті. У дівчини були дрібні та витончені риси. Яскраво нафарбовані губи підкреслювали бліде обличчя та великі чорні очі. Тонке й темне волосся сягало плечей, чубчик охайною рівною лінією перетинав чоло. Вона була на кілька дюймів вища за чоловіка у чорному береті та мала високі пишні груди. Вузькі стегна та незвично довгі ноги надавали фігурі цієї дівчини по-юнацькому худорлявого вигляду, але щойно ви помічали пишні та високі груди — і статура вже анітрохи не видавалася хлопчачою. Її очі притягували. Білки були навдивовижу чисті, неначе новенька порцеляна. То були незворушні, суворі очі; очі, які дочасно зістарилися від страждання та підозріливості, від зневіри та гіркоти.