Джеймс Чейз: Меллорі

У цю мить попри будинок промайнуло таксі й світло фар автівки ковзнуло по дверному отвору. Коррідон мигцем побачив у ньому низенького, кремезного чоловіка у пошарпаному оливково-зеленому тренчкоті, застібнутому на всі ґудзики аж до самого підборіддя, та у чорному військовому береті, що низько сидів на його куполоподібній голові. А тоді таксі від'їхало далі, повернуло за ріг, на Олд-Комптон-стріт, і в глухому провулку знову запанувала темрява.

Коррідон не мав жодних сумнівів у тому, що цей чоловік — один із тих, хто переслідував його останні двадцять чотири години. Коррідон його ніколи раніше не бачив, ані гадки не мав щодо того, ким може бути цей приземкуватий чолов'яга та чому той дожидав у холоді та мокві, аби не проґавити миті, коли він покине клуб. І Коррідон був певний, що є ще й інші. Йому здавалося цілком ймовірним, що схожа на іноземку дівчина, яку Крю приводив до клубу, була однією з його переслідувачів.

Просуваючись уздовж ринви назад, у керунку кімнати Еффі, Коррідон вирішив не турбувати чоловіка у чорному береті. Крю відомо усе про цю справу. Зані скаже йому, де можна знайти Крю. Від нього він усе й дізнається.

Наступного ранку, за кілька хвилин до десятої, Коррідон дістався помешкання Крю.

Коррідон провів ніч у клубі «Аметист», дрімаючи в кріслі, закинувши ноги на столик й анітрохи не зважаючи на Зані, який час до часу наполегливо гарчав, що йому вже пора забиратися додому. Вдосвіта він іще раз видерся на цегляний виступ на даху, однак не побачив ані сліду чоловіка у чорному береті. Аби зайве не ризикувати, він покинув клуб, перелізши через стіну позаду будинку, та дістався алеї, яка зрештою вивела його на Дін-стріт. Звідти Коррідон узяв таксі до Чарінґ-Кросс-роуд, а вже там навідався до голярні та зайшов поснідати до поближнього кафе. Там він без поспіху поснідав, випив кілька горняток кави, прочитав газету та викурив незліченну кількість цигарок. Він сидів за столиком коло завішеного мусліновою шторою вікна, безперервно виглядаючи чоловіка у чорному береті, але так його й не побачив. Зрештою він вийшов з кафе, близько години поблукав задвірками Вест-Енду, аж поки впевнився, що його ніхто не переслідує, а тоді вирушив побачитися з Крю.

Крю мешкав у чотирикімнатній квартирі понад тютюновою крамницею у брудному провулку, що відгалужувався від Друрі-лейн. Аби дістатися квартири, треба було проминути два сморідних ящики для сміття, які заступали прохід до прогону, східці якого не були застелені килимом [12] У Великій Британії поширений звичай встилати сходи всередині будівель килимами, тож автор наголошує на відсутності килимового покриття, аби підкреслити злиденність будинку. і вели нагору, до тьмяно освітленого сходового майданчика. У дальньому кутку майданчика були двері квартири Крю.

Якби ви побачили Крю, коли той цілеспрямовано походжав Вест-Ендом, то легко могли би сплутати його з представником дипломатичної служби чи, може, навіть із фахівцем з Гарлі-стріт [13] Гарлі-стріт ( англ . Harley Street) — вулиця у лондонському районі Вестмінстер. З XIX ст. завдяки численним лікарям, які започаткували там свою практику, має славу міського осередку медицини. — звісно, з таким, який спеціалізується на жіночих хворобах. У самій його зовнішності була якась винятковість і владність; а бездоганні манери вводили в оману людей, які вважали його поважним, культурним і впливовим чоловіком.

Самому Крю неабияк дошкуляло те, що він мусить мешкати у такому жалюгідному районі, проте йому було необхідне житло, розташоване якнайближче до Вест-Енду таз помірним комірним, і саме ця невеличка квартира була найкращим, що він міг собі дозволити. Адже Крю аж ніяк не був поважним чоловіком. Хоча він і вишукано вбирався, єдиними його активами були аристократичний вигляд і вправні пальці. За фахом, — якщо це, звісно, можна назвати фахом, Крю був кишеньковий злодій; це була таємниця, яку він ніколи й нікому не розкривав і якої трохи соромився. Навіть Коррідон, який мав воістину енциклопедичні знання про Вест-Енд і про діяльність представників тамтешнього злочинного світу, гадки не мав про те, чим насправді займається Крю.

Крю обчищав кишені вже чимало років поспіль. Його жахала поліція та перспектива бути заарештованим. Тож Крю завжди якнайретельніше обирав своїх жертв, насамперед упевнюючись, що цінності, яких він збирається цих людей позбавити, варті того ризику, на який він себе наражає. Його пальці були неймовірно вправні. Він міг поцупити годинника просто з зап'ястка, витягнути гаманця, захищеного верхнім одягом, й відчепити пару запонок із манжети сорочки, і то так спритно, що його жертві невтямки було, що її щойно обікрали. Зняти кольє чи брошку, відкрити сумочку, перекинуту через руку її власниці, та забрати з неї всі гроші — усе це було для Крю дитячою забавкою. Його ніхто не підозрював; а найменше з усіх — поліціянти, яким було добре відомо, що у Вест-Енді працює якийсь видатний кишеньковий злодій, і які чимало років поспіль намагалися заманити його в пастку.