Джеймс Чейз - Покладіть її серед лілій

— Гадаю, що вона, — озвалася Пола. — Невдовзі я це з’ясую.

— А також дізнайся все, що можна буде, про Кросбі.

Коли Пола вийшла в приймальню, я сказав:

— Упевнений, що Дженет мертва. І вважаю, що нам доведеться повернути ці гроші її рідні.

— Якщо ми так зробимо, — озвався Керман, який дуже неохоче розлучався з грошима, — про це може пронюхати преса. А така історія — не надто хороша реклама для нашого бюро. Маємо бути пильними, Віку. Можливо, розсудливіше буде заникати гроші й нікому про це не розказувати.

— Не варто так вчиняти! Можливо, ми недостатньо професійні, одначе будьмо принаймні чесними!

І Керман знову зручно вмостився у кріслі.

— Не чіпаймо лихо, поки воно спить. Кросбі якось пов’язаний із нафтою, чи не так? — запитав я.

— Був. Бо він мертвий. Помер кілька років тому внаслідок нещасного випадку.

Узявши ніж для розрізання паперу, я почав тикати ним у промокатку.

— Вражений, що залишив такий документ у піджаку. Як я міг таке зробити?

Керман, який добре знав Полу, співчутливо всміхнувся.

— Дай їй ляпанця, якщо вона пилятиме тебе, — порадив він. — Радий, що то не я проштрафився!

Я продовжував протикати ножичком промокатку, аж поки не повернулася Пола з купкою газетних вирізок.

— Дженет померла від серцевого нападу 15-го травня — саме того дня, коли відіслала листа. Тож нічого дивного, що ти більше нічого про неї не чув, — додала Пола, зачиняючи двері.

— Серцевого нападу? То скільки ж їй було років?

— Двадцять п’ять.

Я поклав ножик на стіл і запалив сигарету.

— Щось вона надто молода для того, аби помирати від подібної недуги. Так чи інакше — що в нас на неї є?

— Не дуже й багато. І це все нам і так відомо, — сказала Пола, сідаючи на краєчок стола. — Макдональд Кросбі нажив свої мільйони на нафті. Він був суворим, непривітним квакером, з гострим розумом та схильністю ризикувати. Двічі одружувався. Дженет — донька від першого шлюбу. Морін, молодша від сестри на чотири роки, народилася в другому шлюбі. 1943 року Кросбі відійшов од справ і оселився в Оркід-Сіті. До того він мешкав у Сан-Франциско. Сестри нітрохи не схожі. Дженет любила вчитись і займалася живописом. Кілька її полотен можна побачити в місцевому художньому музеї. Здається, вона була справді талановита, схильна до усамітнення та спостережлива. Натомість Морін — істинна красуня. Дика, пристрасна і хтива. Аж до самої смерті Кросбі вона постійно потрапляла на перші шпальти газет як героїня скандальних історій.

— Які саме скандали? — поцікавився у Поли я.

— Кілька років тому Морін збила машиною хлопчину на Центральній авеню. Подейкували, що вона була напідпитку, і це правдоподібно, бо п’є Морін по-чорному. Кросбі залагодив справу з поліцією, і Морін відбулася лише солідним штрафом за перевищення швидкості. Іншого разу вона верхи проїхала бульваром Орхідей майже голяка, бо з кимось побилась об заклад, що зробить це — і зробила.

— Дозвольте мені уточнити: то хто був голяка — дівчина чи кінь? — посміхнувся Керман.

— Звісно ж, що дівчина, йолопе!

— І де тоді був я? Як прикро, що не побачив її!

— Морін удалося проїхати так лише п’ятдесят ярдів, а потім її заарештували.

— Якби я опинився десь поблизу, цього б із нею не сталося, — запевнив Керман.

— Заспокойся, не хвилюйся настільки!

— Так чи інакше, вона ніби створена для шантажу! — я також вставив словечко.

Пола кивнула.

— Ви, певно, знаєте обставини смерті Кросбі. Він саме чистив у себе в кабінеті рушницю, коли та несподівано вистрелила і вбила його наповал. Три чверті свого спадку Кросбі залишив без жодних умов Дженет і лише чверть — Морін, та й то під опікою. Коли Дженет померла, Морін цілковито вступила у права власності, й відтоді її наче підмінили. Після смерті сестри жодного разу Морін не згадали в пресі.

— Коли помер Кросбі?

— У березні 1948-го. За два місяці до смерті Дженет.

— Як зручно для Морін!

Пола звела брови.

— Так. Дженет була дуже засмучена смертю батька. Вона і так не відзначалась особливим здоров’ям, а це потрясіння, як стверджує преса, взагалі її добило.

— Так чи інакше, усе це вигідно Морін. І це мені не подобається, Поло. Можливо, я й надто підозріливий, але... Дженет пише, що хтось шантажує її сестру. Потім вона сама раптово помирає від серцевого нападу, а сестра успадковує всі гроші. Щось занадто все просто.

— Не знаю, що ми тут можемо зробити, — сказала Пола, спохмурнівши. — Ми не можемо представляти інтереси мертвого клієнта.