Джеймс Чейз - Реквієм блондинкам

— Це справді так, — відповів він спокійно. — Бо інакше чого б то я з нею так довго грався?

Я показав йому на крісло.

— Сідайте й перестаньте хизуватися, — сказав я, запропонувавши йому сигарету.

— Узяли фотоапарат?

— Він у машині, — відповів він, дивлячись на мене з прихованим хвилюванням. — Що ви затіяли?

— Сьогодні ввечері в нас буде пречудова роботонька, — озвався я, сідаючи на ліжко. — Тіло Діксона знаходиться в міському морзі. Ми сфотографуємо труп, а тоді розмістимо на першій шпальті нашої газети фото та повідаємо про вбивство Діксона і про те, як Мейсі намагається це приховати.

Очі Реґа широко розплющилися.

— Господи Ісусе! — вигукнув він. — Ви ж не думаєте, що це нам зійде з рук?

— А чому б і ні?

Він відкинувся у кріслі, витріщившись на мене.

— Та це підірве місто! — почав було він.

— Це саме те, чого я хочу, — втрутився я. — Це єдиний спосіб змусити поліцію зайнятися цією справою. Послухайте-но, Реґу; я ніколи не знайду цих дівчат, поки усі не об’єднаються. А вони не об’єднаються, допоки думатимуть лише про вибори. Я хочу, щоб саме про це ви й написали.

Я оповів йому про «Вуличне фото» та про все, що сталося з часу нашої останньої зустрічі.

— Тепер у вас є всі факти. Те, як ви їх подасте, повинно викликати питання. Чи люди в місті знають, що всіх чотирьох дівчат сфотографовано «Вуличним фото», і що в Діксона були їх фотографії? Але світлини було викрадено, а Діксона вбито. Хто викрав їх і вбив Діксона? Хто є власником «Вуличного фото»? Чому шеф поліції Мейсі заявив, що Діксон помер від серцевого нападу? Погляньте на це фото: чи подібне це на серцевий напад? Тепер ви розумієте, як слід таке подати. І нехай Кренвіль складе власну думку з цього приводу.

— Це просто жахливо, — сказав Фіппс, стиснувши руки в кулаки. — Але який же вибухне скандал! Якщо це не запрошення для Старкі всадити кулі нам в живіт, то я тоді не знаю, як це назвати.

Я глянув на нього задумливо.

— Ще є час відмовитись, Реґу, — нагадав я йому.

— Не смішіть мене! — сказав він, і очі його зблиснули. — Це ж мій шматок хліба. Вулф був не проти, коли ви розказали йому про мене?

— Зовсім ні, — відповів я. — Це принесе вам сотню баксів на тиждень, Реґу, та надбавку за особливо небезпечні завдання.

— Та ви жартуєте! — озвався він. — Я би робив це і за вдвічі меншу платню!

— Все гаразд, — заспокоїв я його, обмацуючи свою ґулю. — Якщо вся ця історія виллється на вулицю, невдовзі ми вже матимемо перші результати.

Я загасив недопалок і розкурив іншу сигарету.

— Я знайшов вам секретарку. Гадаю, вона те, що треба.

Обличчя Реґа витягнулося.

— Оце так! — вигукнув він. — А я ж думав, що зможу вибрати її сам! То яка вона?

— Перший сорт! — відповів я. — Не переживайте так! Можливо, в неї криві ноги та пласка стопа, але допоки вона триматиме їх під столом, то яка різниця?

Вигляд у нього був нещасний.

— Що ж, гадаю, мушу змиритися з цим, — похмуро відповів хлопець. — Сотнею баксів на тиждень не можна нехтувати!

— Що вам відомо про Одрі Шерідан? — запитав я.

— Майже все, — він підбадьорився. — Ласий шматочок! Бачили її?

Я кивнув.

— А це правда, що її агентство — цілковито провальне?

— Але це не її провина, — відповів Реґ. — Це тому, що в Кренвілі досі не було справжніх злочинів — аж до цієї справи. Я навіть не знаю, як вдавалося її старому зводити кінці з кінцями.

— То звідкіля ж у неї гроші? Вона виглядає на мільйон доларів, а її помешкання — наче номер в готелі «Рітц-Плаза» в Нью-Йорку!

— Її дядечко, який жив десь на Заході, дав дуба і залишив їй купу грошей, — пояснив Ріґ. — За ці гроші вона умеблювала своє помешкання і накупила одягу, сподіваючись, що це допоможе їй в роботі. Але це не допомогло.

Я щось буркнув.

— Певно, вона несповна розуму, — додав я. — Вона просто викидає гроші на вітер. Але дуже приваблива, чи не так?

Він окинув мене всерозуміючим поглядом.

— А ви часу даремно не витрачаєте, еге ж? На вашому місці я би витер помаду з губ!

Що я поквапно й зробив за допомогою носовичка.

— Я стаю нерозважливий, — пробурмотів, не дивлячись на Реґа.

— Я й сам би не відмовився скуштувати смак таких губ, — зауважив він, підморгнувши мені. — Ням-ням! То було справді смачно?

Стук у двері поклав край моїй ніяковості.

В щілину просунулася голівка Мерієн Дейлі.

— Що ви, в біса, робите? — вигукнула вона. — Чому не в ліжку?

Реґ Фіппс дивився на неї широко розплющеними очима. Він затамував подих, а потім тихенько присвиснув.