Джеймс Чейз - Реквієм блондинкам

Я криво посміхнувся і влігся на ліжко.

— Хотів, щоб я подумав, що ви маєте власні думки, еге ж? — запитав я. — Гаразд — облишмо це. А Діксон розповідав, чому він підозрює у причетності до викрадень «Вуличне фото»?

Тед мотнув головою.

— Я його про це запитав, однак він одразу змінив тему.

— Ну, тепер ми вже його не спитаємо, — сказав я засмучено, — але мені хотілося б знати, чому він так вважав.

— Він був правий, — зауважив Тед. — І фото Мері Дрейк ще раз підтверджує це. Що ви маєте намір з усім цим робити?

Я не був схильний відповідати на подібні питання, отож сказав, що працюю над цим — до того ж, у мене страшенно болить голова. Я саме розповідав йому, що вона в мене просто розколюється, коли зайшла Мерієн Френч. Була в білій лляній сукні та в капелюсі з великими крисами, облямованому червоною стрічкою. Виглядала просто чудово.

— Ну йдіть-бо вже, молодь, — сказав я, заплющуючи очі. — Хочу ще трохи поспати. Цей мішечок із льодом творить чудеса, і завтра вранці я вже буду у формі.

Мерієн ще кілька хвилин пометушилася біля мене, а потім вони врешті пішли. Я подумав, що вони чудова пара. Можливо, Мерієн була й старша за таке дитя, як Еслінгер, але, принаймні, вона вбереже його від нерозсудливих вчинків; до того ж вони дуже підходили одне одному.

Випровадивши їх, я схопив телефон і знову набрав номер редакції.

Фіппс узяв слухавку. Сказав, що мені пощастило застати його, бо він саме йшов додому.

Я буркнув:

— Від сьогодні, Реґу, — сказав я йому, — у вас немає дому. Знаєте, де знаходиться міський морг?

Він сказав, що так, але що мені знадобилося в міській трупарні?

— Не будемо розводитися про це зараз, — відповів я. — Приходьте десь близько опівночі. В мене є для вас робота.

— Гаразд! — в його голосі чулася цікавість. — То це щось, пов’язане з моргом?

Я не став вдаватися в подробиці, однак запитав його, чи вміє він фотографувати.

— Звісно ж! То ви хочете, щоб я прихопив і свій фотоапарат?

Я відповів, що він, певно, ясновидець, бо саме про це я й хотів його попросити.

— Надягніть темний костюм та черевики на гумовій підошві — було б добре, щоб ви справляли вигляд нічного грабіжника, — сказав я йому. — І будьте там опівночі.

І ще до того, як він встиг щось запитати, я повісив слухавку.

Одрі Шерідан відчинила двері свого помешкання та насмішкувато звела брови, відступивши убік і пропускаючи мене всередину. Вона виглядала премило в своєму білому домашньому халатику зі складним візерунком з червоних квітів, накинутому на білу шовкову піжаму, та червоних сандалях. Я знову подумав, що вона наче зійшла з однієї з картин Варґаса.

— Оце так сюрприз! — сказала вона, зачиняючи двері і ведучи мене в кремово-червону вітальню. — Отож, ви таки наважилися встати! Я вже, було, подумала, що ви проваляєтесь в ліжку з гарненькою доглядальницею під боком.

— Ви майже вгадали, — озвався я, зауваживши, що в кімнаті вже все прибране.

— Але проблема в тому, що доглядальниця втомилася від мене ще до того, як я одужав.

Поклавши капелюха на крісло, я продовжив:

— А як ваша рука?

Вона підійшла до столика з пляшками, склянками та колотим льодом.

— Дякую, добре, — сказала вона, поклавши лід в одну зі склянок. — Сподіваюся, що ви почуваєтесь краще, ніж виглядаєте.

Я відповів, що зі мною все гаразд. Незважаючи на позірну турботу одне про одного, між нами відчувалась ніяковість і навіть ворожість.

— Чудово!

Вона поглянула на мене з потайною задоволеною посмішкою.

— Гадаю, ви не відмовитеся випити? То що вам налити?

— Чи мусимо ми бути аж такими ввічливими? — запитав я, присідаючи до столика. — Зрештою, ми колеги.

— Мені це лестить, — сказала вона. — Але я — лише аматор. Питимете віскі?

Я відповів ствердно і додав:

— А ви не така вже й погана як для аматора!

— Справді? Ви просто так кажете: знаю, які ви, чоловіки!

Вона подала мені віскі, а сама присіла на диванчик.

— У вас що, завжди повно бандитів в конторі, коли до вас навідуються клієнти? — поцікавився я, всідаючись у крісло навпроти.

— А, ви про це? — вона недбало хитнула головою. — Рубі просто втратив терпець. Зазвичай він не такий вже й поганий.

— Ви хочете сказати, що не віддасте йому той носовичок?

Вона поглянула на свої сандалі, а потім сказала:

— Гадаю, що вам ще не вдалося як слід оглянути місто? Звісно, воно не таке вже й гарне, але є кілька цікавих закутків!

— До біса з вашим містом! Розкажіть краще, як вам вдалося так навчитися прийомам джиу-джитсу!