Джеймс Чейз - Реквієм блондинкам

— Привіт, Мерієн, — сказав я. — Не турбуйтесь про мене — зі мною все гаразд. У мене були справи. А ви добре розважилися?

Вона підійшла до нас ближче.

— Ви, певно, збожеволіли, якщо розгулюєте всюди з такою головою, — насварила мене вона.

— Але ще би божевільніше було гуляти без неї, — парирував я з кривою усмішкою. — Познайомтесь — це Реґ Фіппс, редактор «Кренвільського вісника». Реґ, це — Мерієн Френч, ваша нова секретарка.

Реґ скочив на ноги і почервонів, як буряк.

— Ви жартуєте? — перепитав він благально.

Я підморгнув Мерієн.

— Я ж казав вам, що він буде від вас у захваті! — зауважив.

— О, міс Френч! — вигукнув Реґ, цілковито ігноруючи мене. — Це просто неймовірно! І це — найкращий момент в моєму житті! Думаю, що ми з вами спрацюємось!

Мерієн Френч висловила надію, що так воно й буде; при цьому вигляд у неї був зніяковілий.

— Не бентежте дівчину! — втрутився я. — Не дивіться на неї так, наче хочете її з’їсти!

Реґ сердито глянув на мене.

— Облиште! — попрохав. — Припиніть мене піддражнювати!

І знову повернувся до Мерієн.

— То ви завтра прийдете?

Вона кивнула.

— Я не дуже добре друкую, — визнала вона. — Але навчуся, якщо у вас буде достатньо терпіння.

Він глибоко зітхнув.

— Час у вас буде, — запевнив він її. — Я нікуди не кваплюся. Запитуйте все, що вам буде потрібно.

— Але будьте обережні, питаючи, — додав я. — А де Еслінгер?

— Він підвіз мене, висадив і поїхав додому, — сказала вона, йдучи до дверей. — Я не хочу вам більше заважати, однак, чи не вважаєте ви, що вам краще бути зараз в ліжку?

— Я так і зроблю, — збрехав. — Радий, що ви добре провели час! Побачимось завтра.

Реґ відчинив перед нею двері.

— На добраніч, міс Френч! — грайливо сказав він їй. — Ви навіть не уявляєте, як мені буде приємно працювати з вами!

Мерієн кинула усміхнений погляд на мене, подякувала Реґу та полишила нас.

— Сподобалася? — недбало спитав я.

Реґ заплющив очі.

— Це дівчина моєї мрії, — відповів. — Де ви її відшукали?

Я ввів його в курс справи.

Раптом він із підозрою глянув на мене.

— А чому ви питали про Еслінгера? Вона що, була з ним?

— Так.

— Ну й ну! Я просто дивуюся, де він їх всіх знаходить! — простогнав він. — За цим хлопцем бігають всі дівчата Кренвіля!

— Ну то й що? — запитав я, бачачи його обурення і посміхаючись. — Еслінгер приємної зовнішності, розумний та неодружений. То чому б їм за ним і не бігати?

— Мені не подобається цей хлопець, — відповів Реґ. — Він відбив у мене надто багато дівчат. Варто йому лише на когось глянути, як ті вже його.

— В його віці я був такий самий, — знову посміхнувся я, підходячи до бару за пляшкою віскі. — І всі інші хлопці також мене ненавиділи, але це мене не зупиняло.

Реґ фиркнув і скривився.

— Бачу, що і його нічого не зупиняє, — зауважив він.

Я налив собі подвійну порцію віскі.

— Вам ще зарано пити, чи не так?

— Зовсім ні, якщо це надурняка, — відповів Реґ поквапно.

— Можливо, сьогодні вам краще не пити, — сказав я, перекочуючи рідину у склянці. — Сьогодні вам потрібна тверда рука. Багато що залежатиме від цього фото.

Я залпом випив віскі, втягнув носом повітря і заплющив очі.

Реґ невдоволено підвівся.

— Коли йдемо? — вимогливо запитав.

Я скоса глянув на нього.

— Можливо, нам краще потихеньку вислизнути вже. Слід бути обережними, щоб Мерієн не вислідила нас. Скидається на те, що вона має намір тримати мене в залізному кулаку.

Допивши віскі, я запалив сигарету і підвівся: — Пішли?

— Звісно! — Реґ відчинив двері і виглянув у коридор.

— Нікого! — повідомив він, і ми нечутно спустились у вестибюль готелю.

Нора відірвалась від журналу.

— Ви що, ніколи не спите? — запитала вона мене, коли я проходив повз.

— Ну чому ж, і в мене бувають моменти сну, — промовив я, махнувши їй рукою. — Хіба ж я не казав вам, що крутий?

— Це ні про що не говорить, — сказала вона з презирливою усмішкою. — Я знала купу крутих хлопців — і що з ними тепер?

— Розкажете мені по це якось іншим разом, — сказав я, не зупиняючись. І вийшов услід за Реґом у темну, задушливу ніч.

Ми сіли в розбитий «форд»-купе, і Реґ від’їхав від готелю.

— Хіба ж можна порівняти цю дамочку із Мерієн Френч? — спитав він.

— Облиште хоч на мить думати про жінок! — попросив я його. — На нас чекає робота. Чи далеко звідси до моргу?

— Чотири квартали — й направо, — заволав він, намагаючись перекричати гуркіт двигуна.

Я глянув на свій наручний годинник при світлі вуличного ліхтаря, коли ми проїжджали повз. Була одинадцята тридцять.