Джеймс Чейз - Стерв'ятник - птах терплячий

Феннел вичавив із себе осміх.

— Козирі у вас, — він спробував вдати завзятість. — Ви помиляєтеся щодо мене, але гаразд. Ця панянка буде мені як мати.

Шалік скривився.

— Вибачте за особисту заувагу, але мені шкода вашу матір.

Феннел похмуро гигикнув.

— Не варто її жаліти. Вона була однією з найрозумніших злодійок. Якщо вже хочете поспівчувати комусь, то пожалійте мого старого. Коли матусю посадили на десять років, він перерізав собі горло.

— Мене не дуже цікавить ваша родинна історія, — лаконічно відрубав Шалік. — А другий момент такий: я хочу мати цей перстень. Операція буде нелегкою, але така досвідчена й безжалісна людина, як ви, має дати їй раду. Однак якщо ви зазнаєте поразки, то не бачу причин не передавати вашого досьє Інтерполу. Як бачите, поразки я не прийму.

Феннел хижо вищирив зуби:

— Я дістану вам той клятий перстень. Але якщо так багато залежить від мене, чому б не обговорити додаткової винагороди?

— Я подумаю про це, коли отримаю перстень. А тепер набирайтеся!

Феннел поглянув на єгиптянина, але Шалік уже тягнувся до телефону. Коли шеф почав набирати номер, Феннел підвівся і вийшов до внутрішньої кімнати, де щось друкувала Наталі Норман. Навіть не глянувши на неї, бандит рушив у коридор, до ліфта.

Коли Лью пішов, а Наталі переконалася, що Шалік розмовляє по телефону, вона вимкнула прихований магнітофон і витягнула бобіну.

Ґеррі зачинився в телефонній кабінці й подзвонив до Тоні. Дівчина відразу відповіла.

— Ми святкуємо, крихітко, — сказав він. — Я голодний. Зустрінемося в «Реберній залі», біля «Карлтон Таверс», рівно за годину, — і Ґеррі поклав слухавку, обірвавши задоволений писк.

Він знав, що на збори потрібно дати Тоні годину, не менше. Вона одягалася повільно й ліниво. Ще не дійшовши до «Реберної зали», молодик уже добре набрався, випивши чотири горілки-мартіні [7] Горілка-мартіні — класичний алкогольний коктейль. Улюблений напій Джеймса Бонда і Вітні Г’юстон. в барі готелю «Королівські вежі».

Кен Джонс залишив його, сказавши, що йде на побачення з дівчиною. Вони зупинилися в залюдненому вестибюлі готелю, і Джонс запитав:

— Що ти про все це думаєш?

— Робота як робота, а гроші непогані, — відповів Ґеррі. — Ми з тобою, відчуваю, поладнаємо. Та з Феннел ом...

Джонс усміхнувся.

— Тобі-то чого хвилюватись? У тебе красуня й гелікоптер. А ось Феннел у мене.

— Будь із ним обачним.

— Та звісно. Що ж, до зустрічі в понеділок. Веселого тобі гоцання на ліжку, — гмикнув Джонс і вийшов у вологу холодну ніч.

Тоні мала чудовий вигляд. Вона прийшла до «Реберної зали», коли Ґеррі вже ледь не увірвався терпець.

— Я вмираю з голоду, — поскаржився він. — А ти спізнилася!

— Знаю, солоденький, але я нічого не могла вдіяти, — вона кліпнула довжелезними віями. — Тобі подобається?

Тепер, після знайомства із Ґеєю Десмонд, Тоні Байт ураз здалася Ґеррі маленькою, трішки вульгарною і не такою вже й привабливою.

— Ти неймовірна, — чотири мартіні надали його голосу переконливості.

Вони зайшли до ресторану. Коли сіли за столик, Тоні запитала:

— То як, отримав роботу?

— Гадаєш, ми б тут були, якби не отримав?

— Давай щось замовимо і ти мені все розкажеш, іде?

— Не кажи «іде». Так тільки американські бізнесмени кажуть.

Тоні гигикнула.

— Господи, я ж теж помираю з голоду! Пропоную щось швиденько замовити.

Саме підійшов метрдотель. Ґеррі замовив дюжину устриць, півпляшки «Шаблі», яловичину по-шотландськи, печену картоплю в мундирах і пляшку «Батає» 1961 року. На десерт вирішили взяти лимонний сорбет.

— Мммммм! — муркнула Тоні. — Мабуть, це неймовірна робота. Ти хоч розумієш, на які гроші за це все влетиш?

— То й що? Хіба я того не вартий? — Ґеррі запустив руку під стіл, намагаючись під прикриттям скатертини дотягнутися до міні-спідниці Тоні, але дівчина стиснула ноги.

— Містере Едвардс! Ви мене дивуєте! — відказала вона.

Ґеррі прибрав руку.

— Я й сам собі постійно дивуюся, міс Байт.

Подали устриці.

— Ну, розкажи, що це за робота, — сказала Тоні, витягуючи товсту устрицю з мушлі. — Господи, як же я обожнюю устриць!

— Не будь жадібною, — мовив Ґеррі, запихаючи устрицю до рота. — Не гарно, коли молода й сексуальна дівчина говорить так ненаситно.

— Стули пельку! Розкажеш про роботу чи ні?

— Нічого складного нема. Я їду до Наталю. А оскільки твої знання з географії не кращі за мої, скажу, що Наталь — це десь у Південній Африці. Кататиму на гелікоптері американську фотомайстриню, щоб вона могла зробити світлини диких тварин. Це замовлення на три тижні, й гроші пропонуються дуже непогані.