Джеймс Чейз - Це не моя справа

— О-о! — люто скрикнула вона. — Ти... ти негідник!

— Полегше з виразами, золотко! — промовив я. — Коррідан легко шаріється.

Коррідан витріщився на Нетту, а потім на мене.

— Ви хочете сказати, що ця жінка — Нетта Скотт? — строго спитав він.

— Звісно, — відповів я. — І вона ж — місіс Джек Бредлі, також відома як Анна Скотт. Я вже вам якось казав, що вона не з тих, хто вчиняє самогубство. Отож, ось вона — жива-живісінька, і зараз я покажу вам ще дещо, що, без сумніву, вас зацікавить.

Я схопив Нетту, коли вона спробувала втекти.

Обличчя її стало сірувато-білим, як шпаклівка; очі палали гнівом і люттю. Вона встромила в мене нігті, та я перехопив її зап’ястя і вивернув руки за спиною.

— Заспокойся, крихітко! — сказав я, намагаючись ухилятися від її злобних копняків. — А тепер продемонструй інспекторові своє блискуче вміння роздягатися.

Я стягнув із неї светр. Тоді, затиснувши їй голову у себе під пахвою, розщепнув «блискавку» на штанях.

Коррідан гнівно щось рявкнув і зробив крок уперед.

— Припиніть! — гукнув він. — Що в біса ви робите?

— Знімаю шкуру кролика, — пояснив я, несучи Нетту до шезлонга і вкладаючи її на нього долілиць. Мені довелося з нею трохи помучитися, поки я врешті не натиснув коліном їй на хребет.

Коррідан схопив мене за руку, але я відкинув її.

— Погляньте-но краще на цей пасок, — порадив я йому, вказавши на важкий пояс для грошей, обмотаний навколо її талії.

Коррідан зупинився, щось пробурмотів і відступив.

Я розстібнув пряжку, зняв пояс і відійшов убік.

Нетта лежала на шезлонгу, важко дихаючи — кулаки стиснуті, дихання пришвидшене. Я ривком випорожнив уміст паска на килим перед Корріданом.

— Ось тут усі вони, друже, — з мелодраматичним жестом сказав я. — Коштовності вартістю в п’ятдесят тисяч фунтів. Заберіть їх — це награбоване добро з колекції Алленбі!

Коррідан витріщився на каблучки, кольє та браслети у себе під ногами. Діаманти, рубіни та смарагди яскраво виблискували в електричному світлі.

— Я вб’ю тебе за це! — заверещала Нетта, раптово сідаючи у шезлонгу. Тоді схопилася на ноги і рвонула до мене.

Я відштовхнув її так грубо, що вона аж заточилася і впала на підлогу.

— Тобі кінець, Нетто, — сказав я, стоячи над нею. — Зрозумій це нарешті! Якби ти не вбила Литтлджонса, я зміг би тобі ще підіграти, але ти вбила його, щоб урятувати свою гнилу шкуру, і це все й вирішило. Як ти гадаєш, хто в біса я є? Бовдур? Я ніколи б не став допомагати тобі навіть за все золото світу!

Нетта зіп’ялася на ноги й безвільно впала у шезлонг, затуливши обличчя руками.

Я повернувся до Коррідана, котрий усе ще стояв, мов загіпнотизований, втупившись поглядом у гірку коштовностей біля своїх ніг.

— Сподіваюсь, ви задоволені, — промовив я. — Я пообіцяв сам собі розкрити справу Алленбі — тому що ви були такий зарозумілий, — і я зробив це.

Обличчя Коррідана було спантеличене.

Він переводив погляд з Нетти на мене.

— Як ви здогадалися, що коштовності — на ній? — врешті спитав він.

— Вас вельми здивує, як багато всього я знаю, — озвавсь я. — За пограбуванням Алленбі стояли Джек із Неттою. Я викладу вам усі факти, а тоді вже ви зможете зібрати докази. Хочете це почути?

— Звісно! — сказав інспектор, нагнувся, зібрав коштовності й поскладав їх назад у пояс. — Як ви до всього цього домислилися? — поцікавився він. І поклав пасок на стіл.

— Усе почалося з того, що я не повірив у Неттине самогубство, — почав я, запалюючи сигарету. — Я переконався у своїх підозрах після того, як обшукав її помешкання. Зникли більша частина її одягу та всі тонкі панчохи. Я вже трохи знав Нетту, а тому мав деяке уявлення про її характер. Вона не з тих, хто вчиняє самогубство, до того ж вона обожнювала свій одяг. Після того, як тіло викрали, я запідозрив, що в квартирі загинула якась інша жінка; натомість Нетта, рятуючись утечею, прихопила з собою стільки одягу, скільки змогла донести.

Коррідан стояв, притулившись до стіни та дивлячись на мене.

— Це все ви мені й раніше казали, — зауважив він, — зрештою, я й сам це з’ясував.

— Авжеж, — погодивсь я. — Але мене й надалі багато що спантеличувало. По-перше, хто була та мертва дівчина? І ще дещо заганяло мене в глухий кут. Чому Нетта, якщо в неї було вдосталь часу, залишила в квартирі шістнадцять п’ятифунтових купюр і цінні папери на п’ять тисяч фунтів? Я довго розмірковував над цим, аж поки Медж Кеннітт не повідала мені, що того вечора до Нетти приходили чоловік із дівчиною. Очевидно, саме ця дівчина і загинула. Чоловік убив її, а Нетта була співучасницею. Єдиною вірогідною причиною, чому Нетта не взяла гроші з помешкання, була та, що вона не довіряла своєму супутникові, а він не дав її можливості потайки прихопити свої заощадження. Отож, вона змушена була залишити їх у квартирі, сподіваючись забрати гроші пізніше, але я першим знайшов їх.