Джеймс Чейз - Весь світ у кишені

Блек спробував увімкнути передню передачу, але броньовик поїхав униз, тому чоловіку довелося натиснути на ножне гальмо.

Двигун змовк.

— Молодець, — зі зневагою мовив Кітсон. — Вилазь. Давай я спробую вивезти машину нагору.

Щось бурмочучи, Ед виліз із кабіни, з явним полегшенням залишаючи водійське сидіння.

Алекс поглянув на кут нахилу автомобіля і скрушно похитав головою.

— Принесіть кілька каменюк. Потрібно підперти задні колеса, — сказав він і, підійшовши до узбіччя, схопив великий камінь, потягнув його до панцерника й поклав у м'який ґрунт за одним із задніх коліс.

Похитуючись, Блек підтягнув камінь і зафіксував інше колесо.

Кітсон сів у кабіну броньовика й завів двигун.

Визирнувши з вікна, він сказав:

— Ви з Джипо готуйтеся підпирати колеса, якщо двигун заглухне. Може, доведеться підніматися ривками, бо покришки тут не зчепляться з дорогою.

— Давай уже! — проричав Ед, злий на себе, що не зміг підняти панцерник.

Юнак розігрів двигун, а тоді відпустив ручні гальма — броньовик уперся задніми колесами в каміння.

— Поїхали! — закричав Алекс і почав м'яко витискати зчеплення.

Панцерник рушив уперед. Задні колеса закрутилися, осипаючи Блека і Джипо душем із бруду й камінців. Напівосліплі, вони розвернулися до машини спиною, щоб захистити обличчя.

Кітсон намагався тримати броньовик рівно, піддаючи газу, але навантаження було надто великим, і двигун заглух. Юнак саме встиг натиснути на гальма, відвоювавши хоч кілька ярдів дороги.

Незважаючи на гальма, панцерник усе одно сповзав назад, і Кітсон гукнув до Блека, щоб той заблокував колеса. Однак перш ніж Блек і Джипо піднесли камені, він втратив цілий ярд.

Під час наступної спроби двоє помічників стояли на відстані, тож Кітсону вдалося здолати добрих чотири ярди, перш ніж двигун заглух знову. Цього разу Блек і Джипо поквапилися і встигли підставити камені під колеса до того, як машина почала сповзати.

Уся ця процедура тривала не менше півгодини. Кітсон виривався вперед, а Блек і Джипо блокували колеса. Зрештою вони опинилися за п'ятдесят ярдів від «б'юіка», але всі троє були настільки виснажені, що Ед оголосив перепочинок.

— Нехай цей сучий син охолоне, — важко дихаючи, мовив він та обіперся на броньовик.

Кітсон вийшов з кабіни.

— Уже недалеко, — сказав він, коли побачив Джинні, що бігла їм назустріч. — Здолаємо ще цю ділянку, а далі буде легше.

— Ти чудово впорався, — сказала йому дівчина.

Алекс радісно всміхнувся до неї.

— Крутий шоферюга, — глумливо мовив Блек. — Вундеркінд машинної справи.

Джинні поглянула на нього.

— А ти цим похвалитися не можеш, правда? — відрізала вона.

Ед вищирився до неї.

— Так, захищай його. Більше це зробити нікому.

Він відійшов до краю дороги, де сів на скелі й запалив цигарку.

Довелося трохи почекати, перш ніж Кітсон вирішив, що машина достатньо остигла. Юнак гукнув Блека і сів у броньовик. За десять хвилин рухомий сейф уже стояв біля «б'юіка».

— Тепер я вже зможу тягнути панцерник, — сказав Алекс. — Краще знову його заховати.

Він завіз броньовик у фургон, куди потім зайшли Блек і Джипо.

Зачинивши задню стінку трейлера, Кітсон повернувся до «б'юіка» і сів за кермо.

— Ти чудово впорався. Якби не ти, нам би нічого не вдалося, — сказала Джинні.

Вона нахилилася вперед і торкнулася вустами до його щоки.

Блека розбудило сонце, що проходило крізь щілину біля входу до намету. Чоловік розплющив очі й поглянув на похилий брезентовий дах. Йому знадобилося кілька секунд, аби згадати, де він.

Ед знову заплющив очі й насупився, відчуваючи, як заклякли його м'язи після цілої ночі лежання на твердій землі. «Принаймні ми знайшли хорошу схованку, — подумав він. — Якщо нам хоч трохи пощастить, можна буде спокійно тут лишатися, доки Джипо не відчинить броньовика».

Неподалік було озеро з проточною водою і великий ліс, що повністю захищав від патрульних літаків, які пролітали вгорі, та й до дороги було добрих п'ятсот ярдів.

Ніхто б не повірив, що панцерник можна провезти розмитою дорогою, тому навряд чи хто-небудь шукатиме їх тут. Тепер усе залежало від Джипо. Якщо він не зможе впоратися із циферблатом, доведеться скористатися автогеном.

Блек шаленів від думки, що вже чотири дні броньовик належить йому, але до грошей він дістатися не міг. Ед розплющив очі та, примружившись, глянув на годинник. Було п'ять хвилин по шостій. Піднявши голову, Блек подивився на Джинні. Дівчина ще спала, згорнувшись клубочком під ковдрою й поклавши голову на складене пальто.