Джеймс Чейз - Весь світ у кишені

— Що ж, можливо. Усе залежить від того, якою тепер буде моя частка, — сказав він.

— Сто двадцять п'ять тисяч, — хутко відказав Морґан. — Оскільки Джипо — технічний спеціаліст, йому дістанеться сто сімдесят п'ять тисяч. Сотню, яку недоотримаєте ви, ми з Едом розділимо.

Алекс і Джипо перезирнулися.

— Якщо охоронці виявляться непоступливими, один із них чи з нас може загинути, — важко дихаючи, сказав Кітсон. — Мені це не подобається. Дотепер наші справи були дріб'язковими. Щонайгірше ми могли на рік загриміти за ґрати. Але новий план — це мокруха. Можете мене викреслювати.

— Ага, — відказав Джипо. — І мене викреслюйте.

Морґан хижо всміхнувся.

— Гаразд. Проголосуймо. Згідно із правилами нашої команди, ми завжди голосуємо у питаннях роботи.

— Немає потреби голосувати, — різко відказав Кітсон. — Буде нічия, навіть якщо Ед тебе підтримає. Відповідно до твоїх правил, якщо у нас нічия, ми не беремося за справу, пам'ятаєш?

— Звісно ж, пам'ятаю, — осміхнувся Морґан. — Та все одно проголосуймо. Нехай усе буде по-діловому. І яке б не було рішення, ми пристанемо на нього, гаразд?

Кітсон знизав плечима.

— Добре. Та навіщо марнувати час?

Морґан відсунув стілець і підвівся. Його великий жилавий тулуб відкидав на стіл чорну тінь.

— Готуй виборчі бюлетені, Джипо.

Зі збентеженим виразом на круглому обличчі Джипо витягнув блокнот і вирвав із нього сторінку. Тоді кишеньковим ножиком розрізав її на чотири частини і кинув папірці на стіл.

— Ось, хлопці, розбирайте.

Морґан м'яко заперечив:

— Чому тільки чотири, Джипо?

Італієць тупо зиркнув на нього.

— Завжди ж чотири, хіба ні?

Морґан усміхнувся.

— Ця справа на п'ятьох, пам'ятаєш? Дівчина теж має право голосу.

Він підійшов до дверей, прочинив їх і мовив:

— Заходь, Джинні. Вони хочуть проголосувати щодо справи, тож мені потрібен твій голос.

Вона виринула з темряви під тьмяне сяйво лампи і стала біля Морґана, розглядаючи трьох чоловіків, що витріщилися на неї. Дівчина була молода, років десь двадцять три, не більше, і трохи вищою за середній ріст. Її волосся мідної барви було зачесане догори. Великі зеленувато-сірі очі не виражали нічого й лишалися байдужими, наче склянка морської води. Рот був великим, вуста — повними й чуттєвими, а лінія підборіддя — зверхньою і впертою.

На дівчині була криваво-червона шовкова блузка, заправлена в чорну спідницю з запахом. Вигини тіла підкреслювали пишні груди й тонку талію. Округлі стегна переходили в довгі, стрункі ноги. Моду на таку фігуру ввели італійські кінозірки. Троє чоловіків спіймалися наче риби на гачок — уся їхня увага була прикута до красуні.

Погляд чорних Морґанових очей блукав від обличчя до обличчя. На його лиці зазміїлася посмішка. Він знав, що дівчина справить враження на чоловіків, і йому було цікаво дізнатися, наскільки великим воно виявиться.

Джипо підправив вузьку краватку. Його губи розтягнулися в усмішці, оголюючи сліпучо-білі зуби.

Блек, щиро вражений, підняв брови і склав губи трубочкою в беззвучному захопленому свисті.

А Кітсон мав такий вигляд, ніби хтось вдарив його молотком по голові. Він дивився на дівчину, наче змучений бик на матадора за мить до естокади [4] Естокада — прямий перпендикулярний удар рапірою, шпагою чи еспадроном. .

Морґан сказав:

— Це Джинні Ґордон.

Блек скочив на ноги. Повагавшись якусь мить, Джипо також підвівся, але Кітсон так і сидів, поклавши на стіл стиснуті в кулаки великі долоні. Шок досі читався в його завмерлому погляді.

— Перелічую справа наліво, — вів далі Морґан. — Ед Блек, він головує бандою, коли мене немає. Джипо Мандіні, наш технічний експерт, і Алекс Кітсон, що кермує машиною, коли вона нам потрібна.

Зненацька Кітсон скочив на ноги, мало не перевернувши стола. Він не відводив від дівчини погляду, і досі стискаючи кулаки.

Дівчина хутко обвела усіх присутніх поглядом, а тоді витягнула стілець біля Морґана й сіла.

— Я виклав хлопцям план, — сказав Френк. — Двоє з них гадають, що це закруто для нас. Згідно з нашими правилами, якщо робота викликає сумніви, ми голосуємо. Тож зараз ми збираємося голосувати.

Дівчина насупилася. Її обличчя було збентежене.

— Надто круто для них? — повторила вона. — Хочеш сказати, двоє з них не прагнуть отримати двісті тисяч доларів? — у її холодному голосі звучала недовіра.

— Я б так не сказав, — осміхнувся Морґан. — Вони хвилюються, що хтось може постраждати.