Джеймс Чейз - Весь світ у кишені

— А Джинні — сексуальна штучка, правда? — мовив Блек, дивлячись крізь лобове скло. — У неї фігура — як американські гірки.

Морґан заціпенів, а тоді вп'явся чорними очима в Блекове обличчя.

— Оскільки ти про це заговорив, дозволь дещо сказати, — його голос звучав різко. — Дай дівчині спокій. Нема чого дурня клеїти. Вона проведе з нами кілька тижнів, а може, й більше. Не варто ускладнювати ситуацію. Я не хочу, щоб хтось із вас задивлявся на неї. Жодних залицянь. Домовляємося так на початку і будемо триматися цього берега й надалі.

Ед підняв брови. На його привабливому обличчі з'явився цинічний вираз.

— Хочеш приберегти її для себе, Френку?

Морґан похитав головою.

— Ні, кажу ж тобі: справа є справою. Робота надто важлива, а нагорода — надто висока, щоб сваритися через жінок. Тому жодних залицянь не буде, зрозуміло? Якщо хтось спробує чіплятися до неї, то матиме купу неприємностей.

Блек перетнувся поглядом з холодними зміїними очима й знервовано всміхнувся.

— А з Кітсоном ти вже говорив? За ним треба наглядати. Вчора він витріщався на неї, як поранений бик.

— За вами всіма наглядати треба, — відрізав Морґан. — Ви із Джипо також не святі.

Іскра гніву спалахнула в Блекових очах.

— Френку, а ти свій німб сьогодні полірував? Морґан хотів було щось гарикнути, але змовк, коли побачив автобус, що повертав за ріг.

— Ось він. Тримай очі розплющеними.

Чоловіки нахилилися вперед, вдивляючись у лобове скло.

Автобус загальмував на зупинці. З нього вийшло двоє чоловіків. Один — низенький і кістлявий. Інший сягав шести футів [7] 6 футів — 1, 82 м. заввишки, мав широкі плечі й стрункий тулуб. Ходив рівно, наче кілок проковтнув. На ньому була форма Агентства броньованих автомобілів «Веллінґ»: сорочка і слакси. На голові — картуз із блискучою кокардою. Черевики відполіровано так, що вони скидалися на лаковану шкіру, як і ремінь для пістолета з кобурою. Чоловік ішов швидким, пружинистим кроком. Усі рухи видавали в ньому тренованого атлета.

Чоловіки в «б'юіку» спостерігали, як здоровань потягнув за мідну ручку-дзвоник на воротах.

— Він? — запитав Блек.

— Ага, — Морґан знавецьким оком поглянув на чоловіка біля воріт, і побачене стривожило його. — Це Дірксон. Томас приїде іншим автобусом, з другого боку.

— А цей тип може виявитися ще тою скабкою в дупі, — зауважив Блек, якому також не сподобався вигляд охоронця. — Він буде швидким, як змія, і сміливим. Поглянь на його підборіддя!

Дірксон повернувся й байдуже зиркнув у напрямку припаркованого «б'юіка», не помічаючи його. Чоловікові було двадцять п'ять чи двадцять шість років. Красунчиком його назвати язик не повертався, проте Морґан швидко прочитав на сміливому обличчі силу та твердий характер.

— Джинні доведеться його вбити, — сказав Блек і враз відчув вологі плями під пахвами. — Вона вже бачила його?

— Так, учора. Він її не злякав. Сказала, що впорається.

Брама відчинилася — і Дірксон зник із поля зору.

Ворітниці негайно ж зачинилися позаду нього.

— Швидкий, впертий і сміливий чолов'яга, — розсудливо мовив Ед. — Гадаю, Кітсон мав рацію. Френку, цей хлопець не захоче мирно розійтися. Доведеться його порішити.

— Це буде твоєю роботою. Не можна лишати його Джинні. Певно, Дірксон виявиться надто швидким для неї, — сказав Морґан, не дивлячись на спільника. — А я подбаю про водія. Ти з гвинтівкою ховатимешся за чагарниками. Щойно він залишить автомобіль, тримай його на прицілі. Якщо дівчина не впорається, вбити його доведеться тобі. Зрозумів?

Блек відчув, як у нього пересохло в горлі, але кивнув.

— Звісно. Я подбаю про нього.

— Підходить другий автобус, — сказав Морґан. — А з ним і мій клієнт.

Томас, водій, виявився високим, струнким чоловіком із довгастим обличчям, широко розставленими холодними очима, випуклим підборіддям і тонкими, стиснутими губами. Він виглядав бездоганно, як і Дірксон, і тримався так само рівно. Проте був трішки старшим: мав від тридцяти до тридцяти трьох років. Упевненість, з якою він рухався, вразила Морґана. Керівник банди примружив зміїні очі й зморщив ніс.

— А ось і другий, — з огидою мовив він. — Вони справді обрали двох найкращих хлопців для охорони свого автомобіля, правда ж? І вони обидва віщують неприємності. Що ж, доведеться вбити цього красеня, бо так просто він не здасться. Я не жартую.

Блек зняв капелюх і витер чоло. Його серце нерівно гупало.

— Якщо припустимося помилки, Френку, то скочимо на слизьке.