— Зрозумів. Це буде просто прогулянка біля моря! Гаразд, Френку, відправляй своїх хлопців. Я чекатиму.
— Він зробить це, — повідомив Террелл, поклавши слухавку. — Джеку, їдь у «Клуб П’ятдесят» і відвези Бразенштайна до порту. Покажи йому, де розташована ятка Люсі, але сам не висовуйся. Мені не треба пояснювати тобі, що робити. — Потім він розвернувся до Лепські. — Їдь із ним, прикриєш Бразенштайна. Доки ви приїдете туди, я перекрию увесь порт. Ворушіться!
Коли Лепські та Гатчі пішли, Террелл подивився на Бейґлера.
— Це може бути ризиковано, у порту завжди купа народу. Якщо це Тоголо, він може влаштувати бійню. Нам відомо, що в нього є зброя. — Террел відкрив шухляду столу, довго щось шукав, аж доки не дістав велику мапу порту. Десь із хвилину він просто вивчав її, а потім почав ставити олівцем відмітки. — Перекрийте всі вулиці, які я позначив, Джо. Якщо це Тоголо, ми зловимо його — живого чи мертвого.
Бейґлер кивнув, узяв мапу і повернувся до свого робочого столу. Увімкнувши рацію, він заходився віддавати накази своїм людям, утворюючи з них широке напівколо, що мало оточити і перекрити порт.
* * *
Родні Бразенштайн вийшов із поліцейської машини у супроводі Лепські та Джека Гатчі.
— Гаразд, хлопці, — заговорив Бразенштайн, який, здавалось, цілком контролював операцію, — просто покажіть мені, де на вашу думку цей індіанець, і лишіть це мені. Я знаю, що потрібно вашому начальству. Якщо це Тоголо, я витягну хустку й зроблю вигляд, ніби втираю чоло.
Лепські ненавидів багатьох людей і серед них були корпоративні юристи, які володіли «роллс-ройсом» і жили у будинку з десятьма спальнями.
Лепські реагував на Бразенштайна, наче бик на кориді на червоний плащ матадора:
— Втрете своє... що? — перепитав детектив.
Бразенштайн зміряв поглядом виснаженого детектива і помітив ворожість у його суворих блакитних очах.
— Чоло... лоб... верхню частину обличчя, — саркастично відповів Бразенштайн. — Ось так. — Він дістав бездоганно білу хустку й приклав її до чола. — Зрозуміли?
Тепер Лепські ненавидів його ще більше.
— Так, — він озирнувся на Гатчі, який спостерігав за цією сценою із зацікавленням, хоча обличчя його не виражало жодних емоцій. — Я піду вперед, Джеку. Дев’ятнадцята ятка праворуч?
— Саме так.
Лепські злився із натовпом. Він просувався ринком, рахуючи ятки. Біля дев’ятнадцятої білий чоловік розмовляв із товстим індіанцем, а поруч стояв молодий семінол. Минаючи ятку, Лепські уважно роздивився молодика, натренована поліцейська пам’ять закарбувала риси його зовнішності та одяг. Це цілком міг бути Пок Тоголо, але треба було зачекати, доки його впізнає Бразенштайн.
Давши Лепські достатньо часу, щоби зникнути, Гатчі повів Бразенштайна вздовж порту. Вони маневрували серед натовпу, і за кількасот метрів Гатчі зупинився.
Бразенштайн кивнув, погляд його застиг на швартовій тумбі, за якою починався ринок. Зненацька Родні охопили сумніви. Він почав запитувати себе, що робить він тут, під палючим сонцем, виконуючи роботу поліції? До біса все це! Крім того, він же один із найуспішніших... — що він собі тільки думав? — ... він найуспішніший корпоративний адвокат у місті, й дозволив умовити себе на упізнання божевільного індіанця! Так можна і смерть свою спізнати!
Гатчі добре знав, які ознаки має страх, тож помітивши, що Бразенштайн раптом зблід і завагався, він тихо сказав:
— Ринок починається просто перед вами, сер.
Бразенштайн відчув, як його заливає холодний піт:
— Бачу... бачу... не сліпий!
— Добре, сер. Лепські вас прикриє. Лепські — найкращий стрілець у поліції, сер.
Гатчі сподівався, що білий чоловік заспокоється, коли почує, що його захищають, однак це подіяло інакше. Сама лише згадка про захист поліції збільшила страх Бразенштайна.
Тож вони думають, що може виникнути стрілянина! Боже милостивий! Бразенштайн був за крок від того, щоб скасувати операцію, та помітив виклик у спокійних чорних очах старого індіанця. Родні опанував себе. Він не міг дозволити, щоб якийсь індіанець бачив, наскільки він наляканий.
— Гаразд, — поспішно погодився він. — Я пішов, — і рушив у бік ринку.
Щоб пробратись крізь натовп, доводилося докладати зусиль. Гамір, вигуки торгівців і голоси туристів лише посилювали його напругу. А ось і швартова тумба.
Одразу за нею розкинувся ряд торгових яток. Бразенштайн зупинився, серце його шалено калатало. Він почувався надто наляканим, щоби бодай глянути на ятки. Натомість він одвернувся й почав вдивлятись у маслянисті плями на воді.
Читать дальше