Джеймс Чейз - Хочеш жити?

Троє чоловіків кивнули.

— Якщо на місці ви помітите когось із цих трьох, слідкуйте за ними. Ви будете на радіозв’язку з Лепські. Ми хочемо арештувати їх усіх разом. Якщо побачите усіх трьох підозрюваних, оточуйте їх, але будьте обережні — вони небезпечні. Готовий закластися, що за конвертом прийде хтось один, можливо, дівчина. Якщо з’явиться лише один підозрюваний, прослідкуйте за нею або ним і продовжуйте доповідати. Все зрозуміли?

Троє чоловіків знову кивнули.

— Добре. Рушайте.

Джек Волленс був саме тим, хто знайшов конверт під телефоном-автоматом у будці В у залі очікування аеропорту. Він відчув легкий прилив адреналіну, коли, нахилившись до телефону-автомата, закрив його від сторонніх очей. Лівою рукою детектив обмацував дно телефону, а правою набирав номер — збирався перекинутися кількома словами із дружиною. Та щойно він намацав конверт, негайно відбив дзвінок і перенабрав номер Террелла.

— Начальнику, я знайшов, — доповів він. — Будка В.

Террелл глибоко вдихнув — його гра почала приносити свої плоди! — Чудово, Джеку. Йди з аеропорту й повідом Лепські.

Воллес повішав слухавку та вийшов з будки, зиркнувши на стареньку жінку, яка нетерпляче очікувала, щоб зайняти його місце.

Лепські сидів у машині, коли увімкнувся радіопередавач і голос Террелла вивів його із задуми.

— Джек знайшов конверт у будці В, — повідомив Террелл. — Займись цим, Томе. Вся операція твоя і... щасти тобі.

Лепські засунув руку до кишені піджака і торкнувся руків’я свого службового револьвера, потім відповів:

— Слухаюсь, начальнику. Я повідомлю, коли щось станеться, — і вимкнув зв’язок.

Волленс з’явився біля машини Лепські.

— Попередь інших про готовність номер один, Джеку, — наказав йому Лепські. — Я піду досередини і роздивлюсь.

Він вийшов із машини й, перетнувши широку парковку, увійшов до аеропорту. Він рухався спокійно, пробираючись крізь натовп роззяв. Проминув ряд телефонних будок, зиркнувши на стареньку, яка була в будці В, й рушив сходами на другий поверх, де розташовувався контрольний пункт і звідки було видно залу очікування. Будка В звідти була як на долоні.

— Перепрошую, сер, — заговорила до нього якась дівчина, — та вам не можна тут перебувати. Це тільки для співробітників аеропорту.

Лепські озирнувся й зміряв її поглядом.

Дівчина була невисокою, гарненькою брюнеткою, у жовтій блузці та чорній мініспідниці — уніформа авіаліній Парадайз-Сіті. Очі детектива надовго затрималися на її ніжках, але коли дівчина знічено захихотіла, Лепські повернувся в образ справжнього копа.

— Хто тут головний? — запитав він, пред’являючи посвідчення.

За кілька хвилин він уже сидів у кабінеті контрольного пункту з рацією напоготові й, непомітний для сторонніх, спостерігав крізь вікно за залою очікування і будкою В.

Лепські був навчений чекати. Це була робота поліції. Перші чотири години повільно проминули. Щогодини хтось із його людей заходив до будки перевірити, чи конверт ще на місці. За цей час будкою скористались п’ятдесят три людини. Лепські рахував їх, щоб зайняти час, але жоден із них не підпадав під опис тих трьох, на яких вони чекали. Через п’ять годин його змінив Макс Джейкобі, а Лепські закимарив на розкладачці, позиченій у наглядача аеропорту.

Йому снилась стюардеса. Її витівки уві сні здивували Лепські, а здивувати його було не так вже й легко. Та коли він прокинувся, всі ілюзії розвіялись.

Першим ділом після ранкової кави Чак пішов перевірити «б’юїк». Він одвів машину на станцію технічного обслуговування, заповнив бак, перевірив шини, зарядив акумулятор. У гаражі йому сказали, що треба замінити два циліндри, тож Чак замінив їх. Після того, як він збере усі гроші, на нього чекатиме довга дорога, тож треба перевірити кожну дрібницю. Це був завершальний етап операції. Дві тисячі доларів і машина на додачу означали для нього нове життя. Чак був надто вузьколобим, щоб подумати, що ж буде, коли всі гроші витратяться. Він жив сьогоднішнім днем. Навколо достатньо грошей, і їх можна легко роздобути, варто лише підшукати якесь прибуткове дільце. То нащо хвилюватись про завтра?

Машина була у кращому стані, ніж будь-коли, і Чак задоволено поїхав до порту. Він перевірив час, на годиннику була 10:43. За пів години вони розпочнуть операцію. Стоячи під палючим сонцем, він вивчав папірець із інструкціями Пока. Чак вирішив лишити аеропорт наостанок. З аеропорту можна було виїхати на Двадцять п’яте шосе і звідти чкурнути прямісінько до Лос-Анджелеса. Тож першою зупинкою буде готель «Адлон».