Джеймс Чейз - Хочеш жити?

Обличчя Пока не виражало жодних емоцій, і лише чорні очі горіли вогнем, коли він обіцяв водієві бути обережним.

Офіцер поліції Ворґейт позіхнув, потягнувся й захотів закурити. Була 02:45 ночі. Останні дві години він провів на паркувальному майданчику позаду клубу «Пелота». Сержант Бейґлер лишив йому чіткі інструкції.

— Слухай, Майку, — говорив Бейґлер, — єдиний шлях на гору до кімнати дівчини — пожежними сходами. Вона — наш єдиний свідок. Ти повинен прослідкувати, щоб ніхто до неї не дістався.

У Ворґейта затекли ноги. Він не вірив, що дівчині могла загрожувати небезпека, але йому за це платили, тож він терпляче стояв на варті, боровся з бажанням закурити і жалів себе.

Притиснувшись до стіни й заховавшись у глибокій тіні, Пок, ніби чорна примара, обійшов будинок довкола. У руці він тримав ніж. Індіанець вичікував, спостерігаючи, як Ворґейт ходить туди-сюди.

Із клубу долинали барабанні ритми і різкі звуки саксофона.

Ворґейт зупинивсь і сперся на пожежні сходи. Він роззирнувся по залитому місячним світлом паркувальному майданчику, заставленому машинами. До закриття клубу ще з пів години, тож тут вже нікого не буде. Офіцер не витримав і піддався своєму бажанню закурити. Та щойно Ворґейт чиркнув сірником, Пок метнув ніж.

Крик Ворґейта потонув у гучному витті саксофона. Пок наблизився, витягнув із тіла ніж, витер його рукавом Ворґейта і рушив угору пожежними сходами.

На дверях кожної із шести гостес, які працювали у клубі, було написане її ім’я.

На цьому наполягав їхній агент.

— Дівчатам подобається думати, що вони зірки, — заявив він, вибиваючи контракт із управителя клубу. — Ви ж хочете, щоб вони були щасливі?

Тож Пок без проблем знайшов кімнату Менді Лукас.

Він легко відчинив двері до кімнати. Перше, що він відчув, увійшовши, — запах старих парфумів і поту.

Сяйво місяця падало просто на сплячу дівчину. Відтоді, як вона стала зірковим свідком, Менді більше не працювала у клубі. Тепер вона спала ночами, і це було для дівчини новинкою.

Їй снився власний телетріумф, вона знову переживала той хвилюючий момент, коли вперше опинилася перед телекамерою.

Менді прокинулася, коли рука Пока у рукавичці ніжно закрила їй ніс і рот. Тіло дівчини вигнулось від страху, хватка індіанця посилилась. Гострим, як бритва, ножем він простромив їй груди і поцілив прямісінько в серце.

Волтон Волбек був першим із багатіїв «Клубу П’ятдесят», хто знайшов серед своєї пошти записку.

Високий, блідий, розніжений Волбек успадкував від батька значне майно і ніколи не знав іншої роботи, окрім як професійно грати в бридж. Йому стукнуло шістдесят п’ять. Він вже обрид усім знайомим — друзів ніколи й не мав — та й самому собі, по правді, він теж обрид. Але попри це, Волбек страшенно боявся смерті.

Цього рану він був дуже знервований. Поснідавши яєчнею, він заходився розбирати кореспонденцію. Волбека шокувала жахлива смерть місіс Данк Бровлер. Він усім серцем не любив цю стару, але як партнерка по бриджу вона цілком його задовольняла. А те, що трапилось із нею! Жах! Ще й слова того нахабного коментатора з новин о восьмій: «Поліція, схоже, безсила впоратись із цим». Це розхвилювало Волбека. А потім ще й убивство тієї дівчини. Менді, чи як її там, — закололи! Й офіцера поліції, який охороняв її, теж закололи! Захист! І це поліція називала захистом!

Його нерви забриніли від напруги, коли Джексон, слуга Волбека, із брязкотом впустив щось на кухні.

Волбек узяв наступного листа. На конверті нерозбірливими друкованими літерами було написано його адресу. Він аж поморщився від такого несмаку. Трохи повагавшись, розрізав конверт, дістав звідти складений аркуш паперу для заміток і розгорнув його.

Від написаного все тими ж нерівними друкованими літерами повідомлення його серце шалено закалатало і крижаний холод пройшовся спиною.

ХОЧЕШ ЖИТИ?

Ретельно дотримуйся цієї інструкції:

Сьогодні до 12:00 поклади у цей конверт п’ятсот доларів стодоларовими купюрами і прив’яжи його знизу до телефону-автомата в телефонній будці А у залі очікування в аеропорту.

Інакше — помреш.

Захист поліції? Запитай у Менді Лукас.

Каратель.

Заради своєї майбутньої безпеки поклади цю записку разом із грошима.

Волбек відкинув конверт, ніби той вдарив його струмом. У паніці він підстрибнув на рівні ноги і кинувся через усю кімнату до телефону. Потім зупинився. Серце молотило з такою силою, що він зблід.