Джеймс Чейз - Хочеш жити?

З конверта Меґ дістала п’ять стодоларових купюр. Один вигляд цих грошей змусив її зіщулитися від страху. Потім вона помітила записку від Карателя. Страх змінився жахом. У роті зібралася слина. На коротку мить здалось, що її знудить просто тут, але Меґ якось вдалося побороти спазм. Вона ще раз перечитала записку, холодний піт сочився з її тіла.

Тепер вона знала! Тепер усі її підозри стали реальністю!

Каратель!

Пок!

Скількох людей він убив? У голові все стуманилось, коли вона спробувала пригадати. Але яка різниця, скількох? Навіть одного було досить!

Тремтячими руками вона поклала гроші й записку назад до конверта, а конверт назад до сумочки.

Чак був причетний до справ цього огидного індіанця. А тепер і вона також!

Меґ дивилася крізь запилюжене вікно на пальмові дерева, на пляжі й відпочивальників, та її розум лишався паралізованим від жаху.

Потім вона змусила думки ворушитись.

Пок залякував людей, щоб вони платили йому гроші, й використовував її, щоб ці гроші забирати! Її могли підстерігати поліцейські! Вони могли арештувати її, щойно вона дістане конверт з-під телефону-автомата!

Вбивця!

Ні! Чак не був вартий того, щоб вплутатися в убивства! Думки її кидались із боку в бік. Що ж їй робити? Слина знову наповнила рот, і їй знову довелось побороти напад нудоти.

Піти в поліцію?

Меґ затремтіла. Поліція! Вона уявила, як входить в управління, повне копів, і намагається розповісти їм, що відбувається. Але навіть якщо вони повірять їй, що вони зроблять? Відправлять її назад до батьків? Скоріш за все, вони запхають її у якусь смердючу діру, щоб захистити! Думки в голові стрибали, як тенісний м’ячик.

Вона нервово закинула ногу на ногу. Раптом стисла кулаки і щосили вдарила по колінах, а після цього, завмерши, розлючено потупилась у прохід автобуса. Ніхто не обертався і не дивився на неї. Меґ хотіла закричати до тих п’ятьох пасажирів: «Допоможіть мені!»

«Лишається тільки одне, — сказала вона собі, намагаючись заспокоїтись. — Треба тікати геть до Маямі. З Маямі поїхати на північ, так далеко від Парадайз-Сіті, як тільки можна. Треба зникнути, забути Чака й почати все спочатку».

Щойно Меґ прийняла це рішення, паніка зникла й вона почала міркувати спокійно.

«Гаразд, я розберусь із цим. За кількадесят кілометрів попереду буде автобусна станція у Ґрейгоунді. Можна попросити водія висадити мене там. Із Ґрейгоунда поїхати до Маямі, а звідти...»

Зненацька дівчину охопив відчай.

Увесь її одяг лишився у тій жахливій кімнаті, якою заправляє товстий індіанець! У неї нічого не було. Про що вона тільки думала? Як же вона зможе дістатись до Маямі? У неї менше двох доларів у сумці!

Якийсь час вона сиділа, просто витріщаючись у вікно.

Два долари? Та що це з нею? У неї п’ятсот доларів! Використати ці гроші? А хіба вона тоді не стане співучасницею, чи як там копи це називають? Але ж поїхати! Втекти від цього нічного жахіття! Вона буде божевільною, якщо не скористається цими грошима!

Меґ глибоко вдихнула.

З п’ятьма сотнями можна податись у Нью-Йорк. Там вона буде в безпеці й зможе знайти роботу!

Меґ перестала тремтіти, повернулась її упевненість. Вона крадькома відкрила сумку й, не дістаючи конверт, перерахувала пальчиком п’ять стодоларових купюр.

Вона це зробить!

Її тіло сіпнулось від потамованого відчуття полегшення.

Більше ніякого Чака! Ніякого Пока! Ніякої поліції!

Вирішивши не роздумувати, вона закрила сумочку, підвелась і рушила проходом до водія.

— Чи не могли б ви зупинитись на станції в Ґрейгоунді? — запитала вона, й сама здивувалась, як упевнено прозвучав її голос. — До неї ж недалеко лишилось?

Водій автобуса виявився батьком п’ятьох доньок. Усі вони були милими, хорошими, охайними дітьми, а найстарша із них була такого ж віку, як ця дівчина, подумав він. Що ж, йому пощастило! Дякувати Богу, його дівчата були порядні. Ця ж дівчина! Від Меґ відчувався в’їдливий запах поту. Водій автобуса зиркнув на її брудний одяг. Дякувати богу, він не її батько!

— Так, за дві хвилини, — відповів шофер, не дивлячись на Меґ. — Я зупинюсь.

— Дякую, — сказала Меґ і повернулась на своє місце.

За кілька хвилин автобус в’їхав на зупинку перед залюдненою автобусною станцією Ґрейгоунда.

Коли автобус почав гальмувати, Меґ вже йшла проходом. Спускаючись трьома високими сходинками автобуса, вона силувано посміхнулась.

— Дякую.

— І вам дякую, — сказав водій із неприхованим сарказмом.