Джеймс Чейз - Дванадцять китайців і жінка

— Так набагато краще.

Він знову поклав її на ліжко.

— Я розквитаюся з Карлосом і за тебе. Він за все заплатить сповна.

Керлі презирливо всміхнулася.

— Гаразд, мій сміливцю, — прошепотіла. — Покінчи з Карлосом, як тобі заманеться, — однак мені до цього вже байдуже.

Феннер згадав, що бачив у барі пляшку віскі; швидко підійшовши, налив подвійну порцію і змусив Керлі ковтнути трохи напою.

Вона закашлялася.

— Добре. Підтримуй у мені життя, допоки не випитаєш усе, — зауважила гірко.

Феннер узяв її руки в свої.

— Ти можеш багато чого прояснити. Чи Тейлер працює разом із Карлосом?

Повагавшись, вона ледь помітно хитнула головою.

— Тейлер глибоко застряг у тому всьому, — пояснила кволим голосом. — Він не був мені добрим чоловіком, тому я нічим йому не зобов'язана.

— А чим займається Тейлер?

— Работоргівлею. Точніше, нелегальними мігрантами.

Вона заплющила очі, потім попросила:

— Не питай мене більше нічого, добре? Мені й так страшно...

Тепер Феннер почувався абсолютно безпорадним. Її обличчя стало мов воскове. Лише червоні бульбашки в кутиках рота свідчили, що Керлі ще жива. Вона знову розплющила очі й сказала тепер уже з очевидним зусиллям:

— То було найкраще, що сталося зі мною за багато років... ну, те, що в мене з тобою.

І заплющила очі востаннє.

Хтось незграбно підіймався сходами. Феннер підбіг до дверей. Обличчя Найтінґейла вилискувало від поту. Він протиснувся повз Феннера і побіг до ліжка. Але було вже пізно: Керлі померла якраз перед його приходом.

Феннер вийшов з кімнати й зачинив двері.

Коли спускався сходами, почув за спиною жалібне квиління. То плакав Найтінґейл.

Побачивши Феннера, хазяїн готелю «Хейворт» вискочив з-за бюрка йому назустріч.

— Що це все означає? — захлинаючись од збудження, заволав він. — Ви гадаєте, що у нас тут бордель?

— Не питайте ні про що, — кинув Феннер, проходячи мимо нього. — Якщо це кубло розпусти, то де ж дівчатка?

Хазяїн побіг за ним слідом.

— Містере Росс! Я наполягаю на відповіді! Не можу допустити такий безлад у своєму готелі!

Феннер на мить зупинився:

— До чого весь цей лемент?

— Мої люди на третій поверх і підійматися бояться. Там біля дверей сидить якийсь громило й нікому не дозволяє пройти повз нього. Я пригрозив викликати поліцію, але він каже, що таким було ваше розпорядження. То що це все означає?

Феннер підвищив голос:

— Негайно принесіть мені рахунок. Я з'їжджаю.

І швидко піднявся сходами, полишивши хазяїна досхочу обурюватися. Коли підійшов до свого номера, Баґсі ніде не було видно, тож Феннер ногою відчинив двері та увійшов.

Глорія сиділа на ліжку, а Баґсі — близенько до неї. Вони грали в карти. Баґсі був у білих сімейних трусах до колін і капелюсі. Піт рясно стікав жирною спиною.

Феннер завмер на порозі.

— Що тут відбувається?

Глорія відразу ж облишила карти.

— Де ти був? — запитала. — І що з тобою сталося?

Феннер зайшов у номер і зачинив двері.

— Багато чого, — відмахнувся і, повернувшись до Баґсі, запитав: — Як гадаєш: чим ми займаємося — стриптизом?

Глорія відповіла за нього:

— Ми грали на мою нічнушку, але виграла я!

Багсі поквапно схопив свої штани.

— Ти однозначно прийшов у найбільш підходящий момент, — зітхнув полегшенно. — Ця дама шикарно ріжеться в карти!

Але Феннер не був налаштований на жарти.

Він наказав:

— Біжи й хутко знайди закрите авто. Припаркуй його за рогом готелю і чекай там за чверть години.

Баґсі поквапно натягав одяг.

— Скидається на те, що за тобою хтось женеться.

— Не надто переймайся мною, — холодно сказав Феннер. — Це — терміново.

Баґсі поспішно вийшов, на ходу вдягаючи піджак.

Феннер спитав у Глорії:

— Як гадаєш, ти зможеш встати?

Глорія відкинула зі себе простирадло й зісковзнула на підлогу.

— Я залишалась у ліжку лише тому, що це дуже засмучувало бідолаху Баґсі, — сказала. — А що сталося?

Феннер дістав із шафи інший костюм і перевдягнувся.

— Не стій тут і не витріщайся! — гаркнув. — Швидше одягайся! Ми негайно залишаємо цю діру.

Коли дійшло до вдягання трусиків та бюстгальтера, вона знову озвалася:

— То ти не можеш сказати мені, де був?

Феннер поквапом розпихав по дорожніх сумках свої речі.

— Мене прихопили зі собою на прогулянку кілька крутих хлопців. Щойно їх спекався.

— А куди ми поїдемо?

Феннер рівним тоном пояснив:

— До Нулена.

Глорія тріпонула головою: