Реймонд Чандлер - Постріли в ресторані Сірано

— Гей, Перрі, — мовив він. — Тобі погано?

Діків голос вплинув на Перрі, мов добряча доза сильного наркотику, збудивши в ньому вир суперечливих почуттів: напруження й полегкість, лють і приязнь. Стиснувши кулаки, він підступив до Діка.

— Сучий ти син!..

Дік вищирив зуби й сказав:

— Гайда. Можемо знову підхарчитися.

— Не обійшлося без пояснень та вибачень: Дік належним чином відбув їх, коли вони з Перрі засіли в «Орлі» — улюбленому Діковому ресторанчику в Канзас-Сіті.

— Ти вже даруй мені, голубе. Я знав, що на тебе корчі нападуть. Що ти подумаєш, ніби я вже у фараонів. Але мені так повелося, що гріх було спинитись.

Він пояснив, що, залишивши Перрі, подався до Марклового гаража, де колись працював: сподівався знайти там якісь номери, щоб поставити на вкрадений «шевроле» замість небезпечних айовських.

— Ніхто й не побачив, як я прийшов і як пішов. Той Маркл завжди мав неабиякий зиск з розбитих машин. Прокрався я на задвірок, аж глядь — так і є, стоїть потрощений «де сото» з канзаськими номерами. Як ти думаєш, де вони тепер? На нашому «шевролику», друже!

Зробивши цю заміну, Дік викинув айовські номери в каналізацію. Тоді спинився біля бензозаправної станції, де працював один його приятель, колишній однокласник, якого звали Стів, і умовив того розміняти готівкою чек на п'ятдесят доларів. Досі він ніколи «не обкрадав своїх». Та пусте, більше він Стіва не побачить, бо цього ж таки вечора розпрощається з Канзас-Сіті, тепер уже назавжди. То чом би й не «потрусити» декого з давніх знайомих? Маючи це на думці, Дік навідав ще одного товариша по школі, що працював продавцем в аптеці. Після цього прибуток його зріс до сімдесяти п'яти доларів.

— А до вечора заокруглимо до двох сотень. Я вже намітив, куди нам зробити візити. Шість чи сім місць. А почнемо тут-таки. — Він мав на увазі «Орел», де його знали всі, від офіціантів до бармена, й приязно прозивали Маринадом (то була його улюблена страва). — А потім — до Флорідн! То як, голубе? Чи я тобі не обіцяв, що ми святкуватиме різдво у Майямі, як усі мільйонери?

Майямі-Біч, Оушен-драйв, 335 — така адреса готелю «Сомерсет», невеликого квадратного будинку з погано побіленими стінами в синявих патьоках і з синявим рекламним написом: «Вільні кімнати. Найнижчі ціни. Комфортабельний пляж. Свіже морське повітря». Він стоїть у довгому ряду таких самих невеликих поштукатурених готелів, що вишикувалися вздовж невеселої білої вулиці. У грудні 1959 року його «комфортабельний пляж» являв собою піщану смужку позад будинку, з двома парасолями, встромленими в пісок. Один був рожевий, з написом: «У нас подають морозиво Валентайн». Того різдвяного полудня коло нього розташувалося четверо жінок, і транзисторний радіоприймач потішав їх серенадами. Під другим парасолем — голубим, що закликав: «Засмагайте з кремом Коппертон!» — примостилися Дік і Перрі. Вони вже п'ять днів мешкали в «Сомерсеті», наймаючи кімнату на двох за вісімнадцять доларів на тиждень.

— Ти навіть не поздоровив мене з різдвом, — мовив Перрі.

— З різдвом тебе, голубе! І з Новим роком!

Дік був у плавках, а Перрі, так само, як і в Акапулько, не схотів показувати свої покалічені ноги, щоб іншим «не було бридко», й сидів одягнений, навіть не роззувся. А втім, настрій у нього був непоганий і, поки Дік робив стойки на голові, намагаючись привернути увагу дам під рожевим парасолем, він узявся читати «Майямі геральд». Розгорнувши газету, він натрапив на статтю, що цілком захопила його. В ній розповідалося про вбивство цілої сім'ї в штаті Флоріда: містера Кліффорда Уокера, його дружини та двох їхніх дітей — чотирирічного хлопчика й дворічної дівчинки. Їх не позв'язували, не позатуляли роти, проте всіх чотирьох убито пострілами в голову з гвинтівки 22-го калібру. Цей загадковий, нічим не вмотивований злочин вчинено в суботню ніч 19 грудня в будинку Уокерів, на фермі поблизу Таллахассі.

Перрі урвав Дікові вправи і, прочитавши йому статтю, запитав:

— Де ми ночували минулої суботи?

— Чи не в Таллахассі?

— От я тебе й питаю.

Дік напружив пам'ять. У четвер увечері вони вирушили в дорогу і, змінюючи один одного за кермом, проїхали з Канзасу через Міссурі й Арканзас аж до Луїзіани, де в п'ятницю вранці мусили спинитися, бо в машині згорів генератор (уживаний генератор, куплений у Шрівпорті, коштував їм двадцять два з половиною долари). Ніч з п'ятниці на суботу переспали в машині десь край дороги біля кордону Алабами й Флоріди. Наступного дня їхали вже не кваплячись і навіть дозволили собі деякі туристські розваги: відвідали розплідники алігаторів і гримучих змій, покаталися на човні із скляним дном по прозорому мальовничому озеру, а надвечір довго сиділи в придорожньому ресторані, ласуючи печеним омаром. Чудовий був день! Але в Таллахассі вони приїхали зовсім знесилені й вирішили там заночувати.