Стіґ Ларссон - Дівчина, що гралася з вогнем

Проте входити до будинку він не хотів. Поліція з різних приводів уже кілька разів робила обшук у приміщенні клубу, і не можна було знати напевно, чи не встановлено там підслухачку. З цієї причини в клубі зазвичай велися розмови тільки про машини, жінок і випивку, іноді обговорювалось питання про те, в які акції варто вкладати гроші, але дуже рідко там говорили про важливі речі, не призначені для чужих вух.

Тому білявий здоровань терпляче чекав, коли Карл Маґнус Лундін вийде у двір. Тридцятишестилітній Маґґе Лундін був головою клубу. Взагалі він був миршавий з виду, але з роками набрав вагу і тепер міг похвастатися солідним пивним черевцем. Біляве волосся він носив зав’язаним на потилиці у хвостик, одягнений він був у чорні джинси, добрячу зимову куртку і важкі черевики. На його рахунку було п’ять судимостей: дві за незначні порушення законів про наркотики, одна за приховування краденого з обтяжувальними обставинами й одна за крадіжку автомобіля та керування машиною в нетверезому стані. П’ята судимість, найсерйозніша, кілька років тому дала йому рік ув’язнення за заподіяння тілесних ушкоджень, коли він п’яний почав хуліганити в одній із стокгольмських пивничок.

Маґґе Лундін і здоровань поручкалися вітаючись і стали прогулюватися попід огорожею, що оточувала двір.

— Від останнього разу минуло вже кілька місяців, — сказав Маґґе.

Білявий гігант кивнув.

— Є гарненьке дільце. Три тисячі шістдесят грамів амфетаміну.

— Умови як минулого разу.

— Навпіл.

Маґґе Лундін витягнув з нагрудної кишені пачку сигарет і кивнув. Він любив вести справи з білявим гігантом. Амфетамін в роздрібному продажі йшов по сто шістдесят — двісті тридцять крон за грам, залежно від попиту. Відповідно, три тисячі шістдесят грамів мали дати близько шестисот тисяч крон. «Свавельшьо МК» міг розпродати три кілограми, розділивши їх на порції по двісті п’ятдесят грамів і роздавши дрібним розповсюджувачам з числа своїх постійних членів. У цьому разі ціна знижувалася до ста двадцяти — ста тридцяти крон за грам, і дохід дещо зменшувався.

Ці операції були надзвичайно вигідні для «Свавельшьо МК». На відміну від усіх інших постачальників, білявий гігант ніколи не вимагав передоплати і не домовлявся заздалегідь про тверду ціну. Він привозив товар і брав собі п’ятдесят відсотків від прибутку, тобто цілком прийнятну частку. Вони приблизно прикидали, скільки дасть кілограм амфетаміну, але точна сума доходу залежала від того, як вигідно Маґґе Лундін зуміє продати товар. Різниця в порівнянні з очікуваною виручкою могла скласти декілька тисяч, але після закінчення операції білявий гігант повинен буде отримати приблизно сто дев’яносто тисяч крон і стільки ж дістанеться на частку «Свавельшьо».

За роки знайомства вони обкрутили чимало таких оборудок, увесь час дотримуючись однієї і тієї ж системи. Маґґе Лундін знав, що його постачальник міг би подвоїти свій дохід, якби сам займався розповсюдженням товару. Знав він також і те, чому білявий гігант до цього не прагнув: він волів залишатися в тіні, тоді як весь ризик брав на себе «Свавельшьо». Партнер Маґґе Лундіна отримував менший, але порівняно надійний дохід, і їхні стосунки ґрунтувалися на діловій основі, на кредиті й довірі. Ніяких чвар, причіпок чи погроз.

Одного разу білявий гігант навіть зазнав збитку майже в сто тисяч крон у зв’язку з постачанням зброї, що зірвалося. Маґґе Лундін не знав у цій сфері нікого іншого, хто міг би спокійно пережити таку невдачу. Сам він не тямився від страху, змушений пояснювати, як воно так вийшло. Він виклав йому в подробицях усі причини зриву постачання і яким чином один поліцейський з Центру профілактики злочинів зумів знайти велику партію товару в одного члена «Арійського братства» у Вермланді. Але гігант навіть бровою не ворухнув. Більш того, він мало не висловив співчуття. Всяке, мовляв, трапляється. Маґґе Лундін тоді не дістав ніякого прибутку, а п’ятдесят відсотків від нуля рівні нулю. Їх залишалося тільки списати.

Але Маґґе Лундін і сам був не дурень. Він розумів, що це дуже приваблива ідея — будувати свій бізнес на принципах отримання хай не найбільшого, зате не пов’язаного з ризиком прибутку.

Надути партнера йому навіть не спадало на думку. Це був би дохлий номер. Білявий гігант і його компаньйони погоджувалися на помірний прибуток, поки розрахунки велися чесно. Якби Лундін надумав хитрувати, то після чергової зустрічі зі здорованем навряд чи залишився б живий. Отже, про це не варто було й думати.