Стіґ Ларссон - Дівчина, що гралася з вогнем

Він поклав ліхтарик на землю, зняв із себе ремінь і зробив з нього петлю, точнісінько так, як його вчили в стрілецькій частині в Кіруні двадцять років тому, коли він проходив військову службу. Вставши між ніг білявого велетня, він надів петлю на його руки і затягнув її вище за лікті. Так силач Нідерман став практично безпорадний.

Що далі? Мікаель роззирнувся — вони були зовсім самі на темній дорозі. Паоло Роберто нічого не перебільшив, описуючи Нідермана. Це виявився справді величезний амбал. Питання тільки в тому, чому цей гігант біг прожогом, ніби за ним гнався сам диявол.

— Я шукаю Лісбет Саландер. Гадаю, ти її зустрічав.

Нідерман не відповів.

— Де Лісбет Саландер? — спитав Мікаель.

Нідерман якось дивно на нього подивився. Він ніяк не міг зрозуміти, що таке сталося цієї дивної ночі і чому нічого не ладиться.

Мікаель знизав плечима. Він повернувся до машини, відчинив багажник і дістав з нього буксирний трос. Не міг же він залишити зв’язаного Нідермана посеред дороги! Огледівшись, він помітив на стовпі за тридцять метрів від себе блискучий у променях фар дорожній знак: «Обережно, лосі».

— Вставай!

Приставивши дуло пістолета до потилиці Нідермана, він відвів його до дорожнього знака, змусив спуститися в канаву і наказав сісти спиною до стовпа. Нідерман завагався.

— Все дуже просто, — сказав Мікаель. — Ти вбив Даґа Свенссона і Міа Берґман. Це були мої друзі. Я не збираюся відпускати тебе посеред дороги. Отже ти або сидітимеш зв’язаним, або я прострелю тобі колінну чашку. Вибір за тобою.

Нідерман сів. Мікаель обмотав буксирний трос навколо його шиї і зафіксував голову. Потім використав усі вісімнадцять метрів троса для того, щоб обмотати велетня навколо корпуса. Залишивши невеликий кінець троса, він прив’язав його руки до стовпа і закріпив кількома добрими морськими вузлами.

Покінчивши з цим, Мікаель знову запитав, де Лісбет. Не діставши відповіді, він знизав плечима і залишив Нідермана сидіти біля стовпа. Тільки повернувшись до своєї машини, він відчув прилив адреналіну й усвідомив, що зробив. Перед очима в нього вигулькнуло обличчя Міа Берґман.

Закуривши сигарету і відпивши мінералки з пластикової пляшки, Мікаель подивився на істоту, що виднілася в темряві біля стовпа з дорожнім знаком. Потім він сів за кермо, звірився з картою і зрозумів, що до повороту до садиби Карла Акселя Бодіна залишився ще кілометр. Мотор загурчав, і машина проїхала повз Нідермана.

Поволі проминувши поворот з покажчиком на Госсеберґу, Мікаель поставив машину біля сарая на лісовій дорозі, що відгалужувалася за сто метрів від попереднього повороту. Він дістав пістолет й увімкнув ліхтарик. На глинистій дорозі він побачив свіжий слід коліс і зрозумів, що недавно тут стояла інша машина, але не став роздумувати над цим відкриттям. Повернувшись пішки до повороту на Госсеберґу, він посвітив на поштову скриньку, побачив напис «PL92 — К. А. Бодін» і пішов далі цією дорогою.

Була вже майже північ, коли він побачив світло в садибі. Зупинившись, він кілька хвилин простояв, прислухаючись, але не почув нічого, крім звичайних нічних звуків. Не виходячи на під’їзну дорогу, він пройшов краєм лугу, наблизився до споруд з боку обори і зупинився перед відкритим простором за тридцять метрів від будинку. Він був до краю зосереджений і насторожений — Нідерманів марш-кидок до дороги означав, що тут щось сталося.

На півдорозі через двір Мікаель уловив якийсь звук. Він миттю обернувся і став на коліно, піднявши перед собою пістолет. Через кілька секунд він зрозумів, що звук доноситься з боку дровника. Там хтось стогнав. Він швидко перетнув лужок і зупинився. Заглянувши за ріг, він побачив, що всередині горить світло.

Почулося якесь вовтузіння. Він підняв засув, відхилив двері і побачив заюшене кров’ю обличчя і повні жаху очі. На підлозі лежала сокира.

— О Боже, що за чортівня! — мовив він ледве чутно.

Потім він розгледів протез.

Залаченко!

Лісбет Саландер точно тут побувала.

Йому важко було уявити собі, що тут відбулося. Він швидко зачинив двері і взяв їх на засув.

Залишивши Залаченка в сараї для дров, а Нідермана прив’язаним до стовпа на дорозі до Соллебрунна, Мікаель швидко перетнув двір, прямуючи до житлового будинку. Там могла виявитися яка-небудь невідома йому третя особа, що теж становить небезпеку, але від будинку віяло пусткою, як від нежилого. Опустивши ствол пістолета, він обережно відхилив вхідні двері й опинився в темному передпокої. З боку кухні світився прямокутник відчинених дверей. Доносилося цокання настінного годинника. Він підійшов до кухонних дверей і відразу ж побачив Лісбет Саландер, що лежала на диванчику.