Маріо П’юзо - Хрещений батько

Майкл зітхнув із полегкістю:

– От і добре: мені сьогодні треба поїхати в місто, – сказав він.

– Нащо? – підозріло спитав Сонні.

Майкл усміхнувся:

– Заїду в лікарню, відвідаю старого, побачуся з мамою і Конні. Є й інші справи. – Як і дон, Майкл ніколи не говорив про свої справжні наміри, от і тепер не захотів сказати Сонні, що поїде на побачення з Кей Адамс. Він не мав причин приховувати, просто така вже в нього була звичка.

З кухні почувся якийсь голосний гомін. Клеменца вийшов подивитися, що там відбувається. Коли він повернувся, то ніс у руках панцерний жилет Луки Бразі. У жилет була загорнута велика мертва рибина.

Клеменца сухо пояснив:

– Турок почув про свого шпигуна Гатто.

– Тепер нам відома доля Луки Бразі, – так само сухо додав Тессіо.

Сонні запалив сигару й відсьорбнув віскі. Спантеличений Майкл запитав:

– А що означає ця дурна рибина?

Йому відповів консільйорі Хейген, ірландець:

– Риба означає, що Лука Бразі спочиває на океанському дні. Це стародавнє сицилійське послання.

Коли увечері Майкл Корлеоне поїхав до міста, у нього був пригнічений настрій. Він відчував, що мимоволі втягується в «родинне діло». І йому не хотілося, щоб Сонні використовував його навіть для телефонних відповідей. Його тривожила участь у родинних нарадах, бо з цього випливало, що Майклові цілком довіряють: його втаємничували навіть у плани вбивства. Тепер, ідучи до Кей, він відчував вину і перед нею. Бо він ніколи не говорив із нею цілком відверто про свою родину. Завжди розповідав трохи насмішкувато про якісь пригоди і про барвисті анекдотичні випадки, і в його зображенні люди «родини» були схожі не на себе, а на героїв пригодницьких кольорових фільмів. А тепер його батька тяжко поранили серед білого дня і старший брат готує низку вбивств, якщо називати речі своїми іменами. Але Майкл ніколи б не зміг викласти перед Кей усю правду. Він сказав їй, що замах на батька був швидше за все «випадковістю» і що всі неприємності вже позаду. Та вони, здається, лише починаються, хай йому біс. Сонні й Том досі ще не змогли вхопитися за цього Солоццо, все ще недооцінюють його, хоча Сонні не такий сліпий, щоб не бачити небезпеки. Майкл силкувався відгадати, який козир приховав Турок у своєму рукаві. Очевидно, що той виявився людиною рішучою, хитрою, розумною, з надзвичайною силою волі. Від нього треба було чекати неабиякої несподіванки. Але і Сонні з Томом, і Клеменца з Тессіо сходилися на тому, що в них усе передбачено. «Що ж, вони досвідченіші в цих справах, він у їхній війні «цивільний»», – пригнічено подумав Майкл. Якби його манили в сто разів почеснішими нагородами, ніж ті, що він заробив у Другій світовій війні, і то б він не поліз у цю бійку.

Така думка примусила його відчути вину за те, що у нього не було симпатії до батька. Його продірявили, як сито, і все ж Майкл чомусь краще за інших зрозумів Тома, коли той сказав, що замах учинено з ділових міркувань, а не з особистих. У такий спосіб батько розплачувався за владу, яку збирав протягом усього життя, за повагу, якої добився від усіх людей, що були навколо нього.

Майклові хотілося бути поза всім цим і жити своїм власним життям. Але він не міг віддалитися від сім’ї, поки не вщухне криза. Він мусив допомагати, навіть у своїй ролі «цивільного». Аж раптом доволі чітко він збагнув, що йому неприємна роль привілейованого спостерігача – людини, якій вибачають неучасть у війні з міркувань морального порядку. Ось чому слово «цивільний» весь час дратувало його.

Двоє хлопців Клеменци супроводили Майкла в місто й висадили його неподалік від готелю, наперед переконавшись, що за ними ніхто не їхав слідом.

Кей уже чекала на нього у вестибюлі. Вони повечеряли разом і трохи випили.

– Коли ти збираєшся відвідати батька? – спитала Кей.

Майкл глянув на свій годинник.

– Відвідувачів пропускають до восьмої тридцять. Гадаю, краще пізніше, як усі вже підуть. Мене пустять. У нього окрема палата й особисті сестри, отже, я зможу посидіти якусь часинку біля нього. Певен, що він іще не говорить і навіть не впізнає мене. Але треба виказати повагу.

– Мені настільки прикро за твого батька, – тихо промовила Кей, – він був такий приємний чоловік на весіллі. Я не вірю тому, що пишуть про нього газети. Я певна, що там майже все брехня.

Майкл ввічливо зазначив:

– Я також не вірю.

Він сам дивувався, що був настільки потайливим із Кей. Він любив її, вірив їй, але ніколи не зміг би прохопитися бодай словом про батька або про «родину». Вона була для них стороння.