Маріо П’юзо - Хрещений батько

Джуліс подався до бару і знову зробив для себе ще один коктейль.

– Так що ви скажете на це, Джоні? Чи збираєтеся ви здати Ніно на лікування?

– Не знаю, – відповів Джоні.

Джуліс випив похапцем, не відходячи від бару, і налив собі ще.

– Знаєте, дивно якось: людина може заморити себе до смерті куривом, питвом чи роботою, ба навіть переїданням. І це не засуджується. От лише статевими стосунками не можна відправити себе на той світ, але тут уже яких тільки перешкод не придумано. – Він замовк, щоб допити свою склянку. – Хоча і тут виникають проблеми, принаймні для жінок. Я лікував пацієнток, яким не можна мати дітей. Я казав їм: «Ви можете вмерти». Казав їм, казав. А через місяць вони, зашарілі, вигулькували знову й повідомляли: «Докторе, здається, я завагітніла». І, звісно, голубки догралися. «Але ж це небезпечно», – говорив я. І в ті часи мій голос ще не був безбарвним. А вони посміхалися і казали: «Але ж ми з чоловіком правовірні католики».

У двері постукали, і два кельнери закотили візочок із їжею і срібними кавничками. З візочка знизу вони видобули і сервірували розкладаний столик. Джоні відпустив їх.

Вони сиділи біля столика, їли теплі сандвічі, що їх замовила Люсі, і пили каву. Джоні відкинувся і запалив сигарету.

– Отже, ви рятуєте людям життя. А чому ви почали робити аборти?

Люсі вперше втрутилася в розмову.

– Він хотів допомогти дівчатам, які потрапили в скрутне становище, дівчатам, які могли б накласти на себе руки або вдатися до небезпечних засобів, щоб не мати дитини.

Джуліс усміхнувся до неї й зітхнув.

– Усе це не так просто. Зрештою, я став хірургом. У мене добрі руки, як-то кажуть між собою гравці в боулінг. Я був такий меткий, що аж страшно. Досить було розітнути черево якогось нещасного виродка, аби мені одразу ставало зрозуміло, що справа його кепська. Робив операцію і вже знав наперед, що рак чи інша пухлина відновляться, але я спроваджував його додому посмішкою… ну і багато іншої гидоти.

Приходить яка-небудь бідолашна діваха, і я видаляю їй одну цицю. А через рік вона об’являється знову, я відрізаю їй і другу. А ще через рік вишкрібаю з неї нутрощі, як вишкрібають жабуриння з мускусної дині. І після цього всього вона все одно помирає. А весь цей час її чоловік не перестає телефонувати й допитуватися: «Як аналізи? Що показали аналізи?»

Отож я винайняв ще одну секретарку, щоб відповідала на ті дзвінки, а сам зустрічався з пацієнткою лише напередодні обстеження, аналізів чи операції. Я затримувався коло жертви якнайменше, бо, зрештою, був зайнятою людиною. І вже потім дозволяв чоловікові переговорити зі мною протягом двох хвилин. «Це випадок безнадійний», – говорив я. Але вони ніколи не чули останнього слова. Вони розуміли його значення, але не сприймали його. Спочатку я думав, що, може, я мимохіть стишував голос на останньому слові, і тому свідомо почав вимовляти його голосніше. Та все одно вони так і не чули його. Один чолов’яга навіть перепитав: «Що це, у бісової матері, ви хочете мені сказати отим своїм «безнадійний»? – Джуліс розсміявся. – Безнадійний, безнадійний, хай йому грець. Я почав робити аборти. Легко і просто, всі щасливі, це ніби як помити посуд і почистити раковину. Це було по мені. І мені сподобалося. Сподобалося робити аборти. Я не вважаю, що двомісячний зародок є людською істотою, отож з цього боку не маю жодних ускладнень. Я допомагав молодим дівчаткам і заміжнім жінкам, що потрапили в халепу, заробляв добрячі гроші. Не ліз нікому на очі. Коли мене застукали, я почувався як дезертир, котрого спіймали. Мені поталанило, один із друзів смикнув за якісь там мотузки і виручив мене, але тепер практикувати у великих лікарнях мені зась. Отак я й опинився тут. Даю добрі поради, якими нехтують так само, як і за старих часів.

– Я не нехтую ними, – сказав Джоні Фонтане, – я обмірковую їх.

Люсі нарешті змінила тему розмови.

– Джоні, а що ти робиш тут, у Вегасі? Відпочиваєш від своїх обов’язків великого голлівудського цабе чи маєш справи?

Джоні заперечливо схитнув головою.

– Майкл Корлеоне хоче побачитися й переговорити зі мною. Він прилітає сьогодні ввечері з Томом Хейгеном. Том сказав, що вони стрінуться і з тобою, Люсі. Не знаєш, чого це?

– Ні, – Люсі заперечно схитнула головою. – Завтра ввечері ми обідаємо всі разом. І Фредді теж. Я думаю, тут, мабуть, щось із готелем. Останнім часом казино стало збитковим, а це погано. Мабуть, дон хоче, аби Майкл розібрався, що й до чого.