Маріо П’юзо - Хрещений батько

Ніно вигравав і після третього кола підняв палець, даючи знак офіціантці. Дівчина кинулась до бару в кінці номера і принесла у простій склянці його улюблене житнє віскі. Ніно взяв склянку правою, а потім перебрав її в ліву руку, щоб правою обхопити офіціантку.

– Золотко, посидь біля мене, зіграй кілька номерів, принеси мені щастя.

Офіціанточка була вельми вродливою дівчиною, проте від Джоні не приховалося, що це холоднокровна пройда і ніяка не особистість, хоча й старалася нею бути. Вона обдарувала Ніно широкою посмішкою, але її думки захопив один із чорно-золотавих жетонів. «Якого біса вона сама не зіграє?» – подумав Джоні. Він пошкодував, що Ніно не підшукав собі за свої гроші чогось кращого.

Ніно дозволив офіціантці пограти на кількох його номерах декілька кругів, а тоді дав їй одного жетона і ляпаса по сідниці, спроваджуючи від столу. Джоні жестом попросив її принести коктейль. Це вона й зробила, але так, ніби грала найдраматичніший епізод із найдраматичнішого за всю історію кінофільму. Вона застосувала всі свої принади до славнозвісного Джоні Фонтане. Її очі блищали інтимним запрошенням, її хода з вихилясами була найсексуальнішою, яку тільки можна собі уявити, вуста ледь-ледь розтулені, ніби вона готова прикипіти ними до жаданого об’єкта її очевидної чуттєвості. Вона нагадувала самицю під час гону, але все це здавалося напускним. «О боже, ще одна», – подумав Джоні Фонтане.

Зазвичай жінки вдавалися до таких коників, коли хотіли покласти його із собою в ліжко. Їм таланило, лише коли він добряче п’янів, та сьогодні він не був під газом. Він винагородив офіціантку однією зі своїх знаменитих усмішок і сказав:

– Дякую, золотко.

Дівчина глянула на нього і розтягла губи у вдячній усмішці, її очі затуманились і затяглись поволокою, тіло напружилося, бо її торс був ледь відхилений назад від довгих витончених ніг в ріденьких панчішках. Здавалося, що в її тілі акумулювалося величезне напруження, груди ніби набрякли і загрозливо роздималися у тоненькій, туго облягаючій блузці. Потім її тіло сіпнулося, як натягнута струна, мало не видобуваючи із себе сексуальні акорди. Враження було таке, ніби вона відчула оргазм лише від усмішки Джоні Фонтане, від його слів: «Дякую, золотко». Виконано непогано. Кращого Джоні бачити не доводилось. Але, навчений життям, він знав, що все це напускне, і міг сміливо закладатися, що дівулі, які відмочували такі номери, були дешевою шушваллю.

Він стежив, як вона вертала до свого стільця і неквапно змішувала напій. У нього не було бажання ще раз побачити її вихиляси. Не той мав сьогодні ввечері настрій. Минула ще година, і Ніно Валенті розвезло. Спочатку його захитало то вперед, то назад, а тоді він повалився зі стільця просто на підлогу. Але старший і другий дилер були насторожі, ще відколи Ніно повело вперше, вони підхопили його раніше, ніж він вдарився об підлогу, а тоді підвели й потягли за завісу, що відгороджувала спальню.

Джоні бачив, як офіціантка допомагала двом чоловікам розібрати Ніно і вмостити його під покривала й ковдри на ліжку. Старший перерахував жетони Ніно і зробив якісь позначки у своєму блокноті, а тоді прибрав гральний стіл і жетони дилера. Джоні спитав його:

– Як довго це з ним триває?

Старший зітнув плечима.

– Сьогодні його рано розвезло. Коли це сталося з ним вперше, ми викликали нашого лікаря, той привів містера Валенті до тями і намагався навести його на розум. А тоді Ніно наказав нам, щоб ми не викликали лікаря, коли так трапляється, просто щоб клали його в ліжко, а на ранок усе буде гаразд. Отож ми так тепер і чинимо. Йому щастить, ось і сьогодні він виграв майже три тисячі.

– Добре, – сказав Джоні Фонтане, – сьогодні знову викличмо готельного лікаря. Домовились? Обшукайте весь готель, а знайдіть його.

Лікаря довелося чекати майже чверть години. Коли Джуліс Сігал зайшов у номер, Джоні відзначив із невдоволенням, що хлопчина ніколи не мав лікарського вигляду.

Цього вечора на ньому були голуба трикотажна теніска, простора, з білою оторочкою, і білі замшеві черевики на босу ногу. З незмінною лікарською чорною валізкою він мав напрочуд кумедний вигляд.

– Вам би не завадило придумати, як переносити своє причандалля у торбині для гольфа, – зауважив Джоні.

– Атож, – розуміючи, посміхнувся Джуліс, – оцей класичний лікарський набір зі всякою всячиною про всяк випадок важкий як не знаю що. І наганяє страх на людей. Принаймні хоч колір можна було б змінити.