Марио Пьюзо - Сицилієць

Пішотта ж бачив, що Ґільяно знову зацікавив капрал. Він знав імпульсивність та емоційність свого друга, тож обережно сказав:

— Це, найпевніше, пастка. Але якщо й ні, для чого нам ризикувати? Доведеться постійно хвилюватися. Постійно сумніватися. Чого б просто не відправити його назад?

— Він знає наш табір, — мовив Терранова. — Бачив наших людей, знає, скільки їх. Це цінна інформація.

— Він істинний сицилієць, — сказав Ґільяно. — Його діями керує честь. Я не вірю, що він погодиться шпигувати.

Троє ватажків усміхнулися його невинності.

— Згадай: він намагався тебе вбити, — завважив Пішотта. — Він ховав зброю, він був у полоні й спробував убити тебе зі злості, без надії на порятунок.

«Це й робить його цінним для мене», — подумав Ґільяно. Уголос же сказав:

— Хіба це не доводить того, що він людина честі? Він був переможений, але відчував, що краще помре, та помститься за себе. Що поганого він може зробити? Буде звичайним членом банди, у довірені кола ми його не візьмемо. І постійно стежитимемо за ним, я сам приділятиму йому увагу. Коли прийде час, ми влаштуємо йому випробування. Якщо відмовиться, то він шпигун карабінерів. Лишіть його на мене.

Пізніше того ж вечора, коли він сказав Сільвестро, що той відтепер член банди, колишній капрал відповів просто:

— Розраховуйте на мене в усьому.

Він розумів, що Ґільяно знову врятував його від смерті.

На Великдень Ґільяно вирішив навідатися до рідних. Пішотта намагався його відмовити, кажучи, що поліція може поставити там пастку. Великдень на Сицилії традиційно був днем смерті бандитів. Поліція розраховувала на міцні родинні зв’язки, через які злочинці спускалися з гір до тих, кого люблять. Утім шпигуни Ґільяно донесли, що маресьяло сам поїде до рідних на материк, а половині гарнізону в бараках Беллампо дали відпустку на святкування в Палермо. Ґільяно вирішив, що про всяк випадок візьме із собою побільше людей. Він спустився в Монтелепре у Святу суботу.

За кілька днів до того Турі попередив батьків, і мати приготувала для нього ціле свято. Тієї ночі він спав у ліжку свого дитинства, а зранку пішов із матір’ю на ранкову службу. Із собою він узяв шістьох охоронців, які теж відвідували своїх рідних у місті, але мали наказ іти слідом за Ґільяно, хоч би куди він пішов.

Коли вони з матір’ю виходили з церкви, охоронці чекали на нього разом із Пішоттою. Обличчя Аспану було аж біле від люті.

— Тебе зрадили, Турі, — сказав він. — Марешалло повернувся з Палермо з двадцятьма додатковими вояками, щоб заарештувати тебе. Дім твоєї матері оточено. Вони думають, що ти там.

На мить Ґільяно охопив гнів на власні необдуманість і дурість, він пообіцяв собі, що ніколи більше не буде таким легковажним. Не те щоб маресьяло з двадцятьма поліцаями могли спіймати його навіть у материному будинку — його охоронці влаштували б засаду й криваву бійню. Але це зіпсувало б сам дух повернення додому на Великдень. День воскресіння Христового не годився для порушення миру.

Він поцілував матір на прощання, сказав їй іти додому й зізнатися поліції, що вона лишила його в церкві. Так її не зможуть звинуватити в змові. Турі наказав їй не хвилюватися, бо він та його люди добре озброєні й утекти їм буде легко, навіть боротьби ніякої не буде. Карабінери не наважаться йти слідом за ними в гори.

Поліція навіть не побачила Ґільяно та його людей. Тієї ночі в таборі Турі розпитував Пішотту, як маресьяло міг дізнатися про їхній візит. Хто інформатор? Треба зробити все можливе, щоб дізнатися.

— Це твоє особливе завдання, Аспану, — сказав він. — Якщо є один, то можуть бути й інші. Байдуже, скільки часу знадобиться чи скільки грошей ми витратимо, ти маєш дізнатися.

Навіть у дитинстві Пішотті ніколи не подобався блазень-перукар Монтелепре. Фрізелла був один із тих, хто стригся так, як диктувала мода: сьогодні — сучасно, завтра — грайливо, а тоді — вкрай консервативно, як фермер. Змінюючи свій стиль, він заявляв про себе як про митця. Був надто фамільярний із вищими за себе й надто поблажливий із рівними. З дітьми поводився грайливо, у тій особливо в’їдливій сицилійській манері, що становить одну з найнеприємніших сторін острівного характеру; він щипав їх за вуха ножицями, а інколи стриг так коротко, що їхні голови скидалися на більярдні кулі. Тож Пішотта з похмурим задоволенням повідомив Ґільяно, що Фрізелла шпигує на поліцію й саме він порушив священну омерту . Було очевидно, що маресьяло не навмання обрав той Великдень для удару. Йому мали сказати, що Турі буде там. Але як він міг дізнатися, якщо Турі повідомив родину лише за добу до того?