Марио Пьюзо - Сицилієць

Турі Ґільяно бачив усі ці махінації довкола себе. Він знав, що хрещений батько щиро турбується про нього, але це не значило, що він міг довіритися судженням старшого. Ґільяно знав, що він іще недостатньо сильний, щоб вступити в боротьбу з «друзями друзів»; він і справді потребував їхньої допомоги. Але ілюзій щодо її тривалості не мав. Зрештою, якщо він послухається хрещеного, то стане васалом дона Кроче. Цього він вирішив ніколи не робити. Та треба дочекатися слушного часу.

Банда Ґільяно налічувала вже тридцять людей. Деякі з них були колишніми членами банд Пассатемпо й Терранови, інші — жителями Монтелепре, яких Ґільяно витягнув з-за ґрат. Вони дізналися, що, попри невинність, пробачення від влади їм чекати не доводилося: на них досі полювали. Тож вирішили: краще бути здобиччю в компанії Ґільяно, аніж самотньо й без друзів.

Одного ясного квітневого ранку інформатори Ґільяно в Монтелепре повідомили, що якийсь небезпечний тип, імовірно, поліційний шпигун, розпитував, як можна потрапити до банди. Він чекав на центральній площі. Ґільяно відправив до містечка на розвідку Терранову й ще чотирьох людей. Якщо то шпигун, вони його вб’ють, якщо з нього може бути якась користь — завербують.

Удень Терранова повернувся й сказав Ґільяно:

— Ми взяли того типа. Гадаю, перш ніж застрелити його, ти схочеш із ним познайомитися.

Ґільяно розреготався, побачивши огрядну фігуру в традиційному робочому вбранні сицилійських селян.

— Що ж, старий друже, невже ти подумав, що я забуду твоє обличчя? Цього разу кулі в тебе кращі?

То був капрал карабінерів Каніо Сільвестро, що стріляв Ґільяно в голову під час того знаменитого нападу на в’язницю.

Сильне пошрамоване обличчя Сільвестро було напружене. Чимось воно подобалося Ґільяно. Він мав слабкість до цього чоловіка, який допоміг йому довести його безсмертя.

— Я прийшов приєднатися до вас, — сказав Сільвестро. — Я можу вам неабияк згодитися.

Він говорив гордо, наче збирався зробити цінний подарунок. Це Турі теж сподобалося, і він дозволив Сільвестро розповісти свою історію.

Після нападу на тюрму капрала Сільвестро відправили в Палермо, щоб він постав перед військовим судом за недбале виконання своїх обов’язків. Його маресьяло лютував і сам ретельно допитав його ще до суду. Дивно, але найбільше підозри маресьяло розбудила спроба капрала застрелити Ґільяно. Причиною промаху були дефекти в патроні, але маресьяло заявив, що капрал навмисне зарядив пістолета однією несправною кулею, знаючи, що вона не спрацює. Наче вся ця спроба опору була розіграна, а капрал Сільвестро насправді допоміг Ґільяно спланувати втечу й саме так розмістив своїх охоронців, щоб напад пройшов вдало.

— Як саме ти мав знати, що кулі несправні? — перебив капрала Ґільяно.

Сільвестро виглядав присоромленим.

— Я мусив знати. Зрештою, я ж був зброярем у піхоті, експертом. — Він спохмурнів і знизав плечима. — Моя помилка, так. Вони посадили мене за стіл, і я мало уваги приділяв своїй справжній справі. Але я можу згодитися вам, можу бути зброярем, перевіряти вашу зброю, лагодити її, дбати, щоб боєприпаси зберігалися належно й не вибухнули просто так. Можу переробити зброю так, щоб вона краще годилася до використання тут, у горах.

— Розкажи, що було далі, — мовив Ґільяно.

Він ретельно вивчав чоловіка — це цілком міг бути план із підсадження інформатора до його банди. Пішотта, Пассатемпо та Терранова йому не довіряли, це було помітно.

— Там сиділи самі дурні й перелякані жінки, — вів далі Сільвестро. — Марешалло знав, що з його боку було нерозумно забирати всіх чоловіків у гори, коли бараки повні полонених. Карабінери вважають Сицилію чи не іноземною окупованою державою. Я завжди виступав проти цього, тому мене й занесли до списків непокірних. Влада в Палермо хотіла захистити свого маресьяло, зрештою, вони відповідальні за нього. Якби бараки Беллампо зрадив хтось зі своїх, а не взяли розумніші й сміливіші люди зовні, це виглядало б краще. Мене не судили, просто сказали піти у відставку. Наче мені нічого з того не буде, але я їх знаю. Мені вже не дістати урядової роботи. Я нічого більше не вмію, і я патріот Сицилії. Тож я собі подумав: що мені зробити зі своїм життям? І сказав собі: піду до Ґільяно.

Ґільяно відправив людей по їжу та питво й почав розмову зі своїми ватажками.

Пассатемпо говорив різко й переконано:

— За яких дурнів вони нас тримають? Застрелити його й скинути тіло зі скелі. Нам карабінери в банді ні до чого.