Марио Пьюзо - Сицилієць

Вони випили глек вина з лимонами в саду, а тоді був час іти. Дон Доменік поцілував брата, прощаючись, тоді коротко обійняв Майкла.

— Передавай мій найтепліший привіт батькові, — мовив він. — Я молюся за ваше майбутнє й зичу тобі добра. І якщо тобі колись знадобляться мої послуги, тільки дай мені знати.

Вони втрьох спустилися до пристані, Майкл із Пітером сіли на моторного човна, уже повного озброєних людей. Коли човен відійшов від пристані, дон Доменік помахав їм із суходолу. Майкл із Пітером пішли до каюти, де Клеменца ліг спати. У нього був непростий день, і вони будуть у морі мало не до наступного світанку.

Плани змінилися. Літак у Мацара-дель-Валло, яким вони планували долетіти до Африки, буде прикриттям, натомість насправді вони втечуть човном. На цьому наполіг Клеменца, сказав, що може контролювати дорогу й охороняти човен зі своїми людьми, але нічого не може зробити з летовищем. Надто багато шляхів підходу, та й літак надто тендітний; він може стати смертельною пасткою, ще навіть не злетівши. Швидкість не така важлива, як таємність, а в морі легше сховатися, ніж у небі. До того ж можна влаштувати перехід на інший човен, а от літак змінити не вийде.

Удень Клеменца був зайнятий: відправляв людей та автомобілі на призначене місце на дорозі до Кастельветрано та до Мацара-дель-Валло. Вони виїздили раз на годину: Клеменца не хотів, щоб шпигуни помітили незвичайне пожвавлення на дорозі до вілли. Автомобілі ще й роз’їжджалися в різних напрямках, щоб іще більше спантеличити спостерігачів. Тим часом моторний човен обходив південно-західний берег Сицилії, щоб зникнути за видноколом, поки не почне світати — тоді він рушить до порту Мацара-дель-Валло. Там на них чекатимуть люди й автомобілі. Звідти до Кастельветрано їхати всього півгодини, попри гачок на північ, який довелося зробити до Трапані, де їх перехопить Пішотта.

Майкл теж приліг. Він чув, як хропе Клеменца, і дивувався тому, що цей чоловік справді може спати в таку годину. Майкл подумав, що за добу він буде в Тунісі, а ще за дванадцять годин опиниться вдома з рідними. Після двох років вигнання він матиме всі розкоші вільної людини — більше не втікатиме від поліції, не підпорядковуватиметься своїм захисникам. Він може робити саме те, чого хоче. Але тільки якщо переживе наступні тридцять шість годин. Поки він мріяв про те, що робитиме в перші дні в Америці, м’яке похитування човна розслабило його, і він провалився в сон без снів.

Fra Diavalo спочивав значно глибшим сном.

Уранці того дня, коли він мав забрати професора Гектора Адоніса з Трапані, Стефан Андоліні поїхав спершу до Палермо. У нього була призначена зустріч із головою сицилійської таємної поліції, інспектором Веларді, — одна з тих частих зустрічей, під час яких інспектор розповідав Андоліні про плани полковника Луки. Андоліні передавав цю інформацію Пішотті, а той доправляв її до Ґільяно.

Ранок був чудовий, поля вздовж дороги вкривали квіти. Рудий виїхав на зустріч рано, тож зупинився біля одного з дорожніх святилищ викурити сигарету, а тоді став на коліна біля замкненого ящика зі статуеткою святої Розалії. Його молитва була проста й практична: він благав святу вберегти його від ворогів. У неділю він сповідається у своїх гріхах отцеві Бенджаміно, прийме причастя. Сліпуче сонце гріло його непокриту голову, у повітрі стояв такий запах квітів, що він змивав нікотин з його ніздрів та піднебіння й ніс із собою страшний голод. Андоліні пообіцяв собі поснідати в найкращому ресторані Палермо, щойно зустрінеться з інспектором Веларді.

Інспектор Веларді, голова таємної поліції Сицилії, відчував доброчесний тріумф людини, яка терпляче чекала з вірою в те, що Бог зрештою наведе порядок у всесвіті, і нарешті здобула винагороду. Уже майже рік він допомагав Ґільяно уникати карабінерів і своїх власних загонів згідно з таємним і безпосереднім наказом міністра Трецци через зустрічі з убивцею Стефаном Андоліні, Fra Diavalo . Насправді в цей рік інспектор підпорядковувався донові Кроче Мало.

Веларді був з півночі Італії, де люди досягали чогось завдяки освіті, повазі до правил суспільства, вірі в закон та уряд. Роки служби на Сицилії викликали у Веларді зневагу й глибоку ненависть до сицилійців, високопоставлених і простих. Багатії були позбавлені соціальної свідомості й пригноблювали бідняків своїми кримінальними зв’язками з мафією. Мафія прикидалася, що захищає незаможних, але наймалася до багатіїв, щоб гнобити їх. Селяни були надто горді, мали такі его, що пишались у вбивствах, хоча й могли через це провести решту своїх днів у в’язниці.