Марио Пьюзо - Сицилієць

Ґільяно спитав себе, як карабінери могли дізнатися про зустріч. Вони вистежили Аспану? Майкл Корлеоне та його люди не вберегли таємницю? Чи з’явився донощик? У будь-якому разі не можна зустрічатися з Пішоттою в Кастельветрано. Але в них було домовлене місце на той випадок, якщо один із них не прийде на зустріч.

— Дякую за попередження, — мовив Ґільяно. — Видивляйся в місті Пішотту й скажи йому. А коли поїдеш на своєму візку в Монтелепре, навідайся до моєї матері й скажи їй, що я в Америці, у безпеці.

— Дозволь старому обійняти тебе, — сказав Зу Пеппіно й поцілував Турі в щоку. — Я ніколи не вірив, що ти можеш допомогти Сицилії. Ніхто не може й ніколи не міг, навіть Ґарібальді, навіть той пустодзвін дуче. Якщо хочеш, я можу запрягти своїх мулів і відвезти тебе, куди потрібно.

Ґільяно мав зустрітися з Пішоттою опівночі. Тепер була всього лиш десята година: він навмисно приїхав раніше, для розвідки. І він знав, що зустріч із Майклом Корлеоне призначена на світанок. До резервного місця від Кастельветрано треба було йти не менш ніж дві години швидкою ходою. Та краще було йти пішки, аніж їхати із Зу Пеппіно. Ґільяно подякував старому й зник у темряві.

Резервним місцем зустрічі були грецькі руїни, відомі як Селінський акрополь. Руїни стояли на порожній рівнині південніше від Кастельветрано, біля Мацара-дель-Валло, там, де над морем починають здійматися берегові скелі. Місто Селінунт поховав під собою землетрус іще до того, як Христос народився, але мармурові колони й архітрави стояли й досі — або ж їх дістали під час розкопок. Збереглася головна вулиця міста, хоча тепер це було просто каміння серед скелетів старовинних будинків, що обрамляли її. Зберігся храм з укритим лозою дахом та дірками, схожими на черепи, і кам’яні колони, сірі й виснажені після стількох століть. Сам акрополь, укріплений центр стародавнього грецького міста, був зведений, як годиться, на підвищенні, тож ці руїни зверхньо дивилися на пустку під собою.

Весь день дув сироко — жахливий пустельний вітер. Тепер, уночі, так близько від моря серед руїн клубочився туман. Виснажений після довгого переходу, Ґільяно обійшов їх, ідучи до скель, звідки мав змогу бачити всю територію.

Це видовище було таке прекрасне, що він на мить забув про ту смертельну небезпеку, у якій нині перебував. Храм Аполлона завалився всередину, перетворився на купу колон. Інші зруйновані храми поблискували під місяцем — самі колони без стін, залишки стель і одна стіна укріплення: високо нагорі в ній було вікно, тепер чорне й порожнє, і крізь нього лилося сяйво місяця. Нижче, під акрополем, там, де було місто, стояла самотня колона, оточена уламками, — тисячі років не звалили її. Це була знаменита Il Fuso di la Vecchia — Веретено старої. Сицилійці так звикли до того, що весь острів укривають грецькі пам’ятки, що ставилися до них із приязною зневагою. Тільки іноземці метушилися довкола них.

І саме іноземці підняли ті дванадцять величних колон, які нині стояли перед ним. То була Геркулесова велич, але панорама за ними була руїною. Біля підніжжя цих дванадцяти колон, які виструнчилися, мов солдати перед командувачем, неначе з-під самої землі виходила платформа з кам’яними сходами. Ґільяно сів на горішню сходинку, сперся спиною об колону. Дістав з-під куртки автоматичний пістолет та лупару, поклав на сходинку нижче. Руїни заповнив туман, але він знав, що почує, якщо хтось пробиратиметься через каміння, і легко побачить ворога, перш ніж той помітить його.

Турі сперся на колону, утомлений, радий перепочинку. Здавалося, наче липневий місяць проминув сірувато-білі колони й влігся на скелі, які вели в море. А через те море була Америка. А в Америці були Джустіна і їхнє ще ненароджене дитя. Скоро він буде в безпеці й останні сім років його розбійництва стануть сном. Він задумався, яким може бути його життя, чи зможе він бути щасливий не на Сицилії. Ґільяно всміхнувся. Одного дня він повернеться й усіх їх здивує. Він утомлено зітхнув, розв’язав шнурівку на черевиках, роззувся, зняв шкарпетки й з насолодою торкнувся босими ногами прохолодного каменю. З кишені дістав два плоди опунції й освіжився їхнім солодким, прохолодним від ночі соком. Поклавши одну руку на автоматичний пістолет поряд із собою, Турі Ґільяно чекав на Аспану Пішотту.

Майкл, Пітер Клеменца та дон Доменік повечеряли рано. Якщо вони хочуть устигнути зустріти Ґільяно на світанку, вся операція мусить початися ще на заході сонця. Вони знову проговорили свій план, і Доменік схвалив його, тільки додав одну деталь: Майкл мусить бути без зброї. Якщо щось піде не так і його заарештує таємна поліція, його не зможуть ні в чому звинуватити, тож він зможе покинути Сицилію в будь-якому разі.