Марио Пьюзо - Сицилієць

— Зготуй їх для свого чоловіка, то його улюблена страва. А якщо зіпсуєш — не біда, у нас є ще двадцять штук.

Він усміхнувся до дівчини, і вона заходилася патрати кроликів, а Пішотта підійшов до Ґільяно. Вони відійшли до руїн арки в стіні й присіли там.

— Ну що, Турі, — вишкірився Аспану, — вона варта того, щоб ми заради цього ризикували життям?

— Я щасливий, — тихо сказав Ґільяно. — Тепер розповідай про тих двадцятьох кроликів.

— Один із патрулів Луки, але неабиякий, — сказав Пішотта. — Ми зупинили їх на периметрі. Два броньовики. Один налетів на наші міни й згорів так, як зараз у твоєї молодої дружини ці кролі згорять. Інший постріляв у скелі й утік до Монтелепре. Звісно ж, зранку вони повернуться по товаришів. З підкріпленням. Я б сказав, що втікати треба сьогодні.

— Батько Джустіни приїде по неї на світанку, — мовив Ґільяно. — Ти все влаштував для нашої зустрічі?

— Так.

— Коли моя дружина поїде… — Ґільяно запнувся на слові «дружина», Пішотта розреготався. Турі всміхнувся й продовжив: — Приведи їх до мене в каплицю, і ми все владнаємо.

Він трохи помовчав і запитав:

— Ти здивувався, коли я розповів тобі правду про Джінестру?

— Ні, — сказав Пішотта.

— Повечеряєш із нами?

— В останню ніч твого медового місяця? — Пішотта похитав головою. — Знаєш приказку: «Остерігайся того, що готує недосвідчена дружина».

Стара приказка, звісно ж, говорила про те, що нові друзі та спільники можуть зрадити, але Пішотта ще раз підкреслив, що Ґільяно не варто було одружуватися.

Турі всміхнувся.

— Так довго тривати не може, треба готуватися до іншого життя. Переконайся, щоб периметр втримався до завтра, аж поки ми не закінчимо всі справи.

Пішотта кивнув. Зиркнув на вогнище, біля якого поралася Джустіна.

— Така красуня, — завважив він. — Подумати тільки, вона виросла в нас під носом, а ми й не помічали її. Але будь обережний: її батько каже, що вона норовлива. Не дозволяй їй торкатися своєї зброї.

Чергова сільська вульгарність, але Ґільяно начебто не розчув, тож Пішотта перемахнув через стіну й зник серед олив.

Джустіна назбирала квітів, поставила їх у стару вазу, яку знайшла в замку, і прикрасила стіл. Подала йому кролика з часником і томатами, салат у дерев’яній мисці, заправлений оливковою олією та червоним винним оцтом. Турі здалося, що вона трохи нервує чи сумує. Можливо, через постріли, можливо, через появу в цьому райському саду Аспану Пішотти з його похмурим обличчям і чорною зброєю.

Молодята сіли одне навпроти одного, узялися неквапом їсти. Ґільяно вирішив, що дівчина непогано готує, та й вона все підкладала йому хліба, м’яса, стежила, щоб його склянка була повна; мати добре її навчила. Він помітив, що апетит у неї хороший, тож вона не хвороблива. Джустіна підняла очі й побачила, що він дивиться на неї. Усміхнулася й спитала:

— Ну що, не гірше, ніж у твоєї матері?

— Краще, — відповів Турі. — Тільки їй не кажи.

Вона все одно дивилася на нього, наче кішка.

— А Ла Венера не краще готувала?

Турі Ґільяно ніколи не мав роману з молодою дівчиною. Вона заскочила його зненацька, але звиклий до тактики розум миттєво опрацював запитання. Далі вона спитає, як було кохатися з Ла Венерою. Він не хотів ані чути таких запитань, ані відповідати на них. До старшої жінки він не відчував того кохання, яке збудила в ньому ця дівчина, та Ла Венера все одно викликала в нього ніжність і повагу. Ця жінка пережила трагедію й біль, яких ця юнка з усією її чарівністю не знала.

Він серйозно всміхнувся дружині. Вона підвелася, щоб прибрати зі столу, але чекала на відповідь.

— Ла Венера прекрасно готувала, — сказав Турі. — Не годиться вас порівнювати.

Над його головою пролетіла тарілка, і він розреготався. Він сміявся від радості й захвату, бо взяв участь у такій сімейній сцені, і це вперше з обличчя дівчини злетіла маска покірності й м’якості. Та коли Джустіна почала схлипувати, він обійняв її.

Закохані стояли серед срібних сутінків, які так швидко опускаються на Сицилію. Він шепотів їй на вушко, яке просвічувало рожевим крізь чорне волосся:

— Я пожартував: ти готуєш краще за всіх на світі.

Але говорив це, сховавши обличчя на її шиї, щоб вона не бачила його усмішки.

В останню ніч разом вони більше говорили, ніж кохалися. Джустіна спитала про Ла Венеру, і Турі відповів, що це минуле, яке слід забути. Вона запитала, як вони тепер бачитимуться — він відповів, що відправить її в Америку й сам приєднається до неї. Але батько вже пояснив їй це; юну дружину турбувало тільки те, як вони будуть зустрічатися до її від’їзду. Ґільяно зрозумів, що їй навіть не спадало на думку, що він може й не втекти: вона була надто юна, щоб думати про трагічний кінець.