Марио Пьюзо - Сицилієць

Наречена розповіла йому, як покохала його того ж дня, коли принесла йому звістку від брата, і яким горем для неї було усвідомити, що він не впізнав у ній ту дівчинку, якій стільки років тому відшкодував втрачені гроші. Розповіла, як молилася за нього щовечора, відколи їй було одинадцять, і як любила його відтоді.

Слухаючи це, Турі Ґільяно почувався неймовірно щасливим. Вона любила його, думала про нього, мріяла про нього, поки він був сам у горах. Він усе пестив волосся Джустіни, коли вона затримала його долоню у своїй, гарячій і сухій.

— Ти здивувалася, коли я попросив твого батька поговорити з тобою про весілля? — запитав він у неї.

Джустіна всміхнулася хитро й переможно.

— Ні, після того як ти витріщався на мене в Палермо. З того дня я готувала себе для тебе.

Турі схилився поцілувати її повні вуста, темно-червоні, мов вино, і цього разу Джустіна не відвернулася. Він здивувався тому, які солодкі в неї губи, який солодкий подих і як відгукується на це його власна плоть, бо вперше в житті він відчув, як його тіло тане й втікає від нього. Він затремтів. Дружина розкрила пухову перину, щоб він міг приєднатися до неї, і перекотилася на бік, щоб обійняти його, щоб вони могли колихатися на цих хвилях разом. Дотик її тіла відрізнявся від усіх інших тіл, яких він коли-небудь торкався. Вона заплющила очі.

Турі Ґільяно цілував її вуста, заплющені очі, тоді її груди з такою тонкою шкірою, що вогонь плоті мало не опікав його. Він був зачарований її ароматом — таким м’яким, таким далеким від смерті, від життєвого болю. Він провів рукою по тілу дружини вниз, до її стегон, і шовковистість шкіри змусила тремтіти його пальці; тремтіння покотилося тілом до паху, до маківки, і йому стало майже боляче — він був такий ошелешений, що розреготався вголос. Але тоді Джустіна легенько поклала руку йому між ногами, і він майже в прямому сенсі втратив тяму. Він кохався з нею палко, однак ніжно, і вона повертала йому його пестощі, спочатку повільно, нерішуче, а тоді — з такою ж пристрастю. Вони кохалися всю ніч без слів, окрім коротких вигуків любові, а коли зайнявся світанок, Джустіна заснула виснаженим сном.

Прокинувшись близько полудня, вона побачила, що величезна мармурова ванна повна прохолодної води й відра поряд з умивальником повні. Турі ніде не було. На мить її злякала ця самотність. Тоді вона увійшла у воду й вимилася, витерлася великим грубим коричневим рушником, напахтилася з однієї пляшечки біля вмивальника. Закінчивши свій туалет, молода дружина вбралась у дорожнє вбрання — темно-коричневу сукню й білу кофту на ґудзиках, вдягнула практичні й зручні черевики.

Травневе сонце надворі пекло, як завжди на Сицилії, але повітря холодив гірський вітерець. Біля складаного столика горіло вогнище, і Ґільяно вже приготував їй сніданок: підсмажений хліб, холодну шинку й фрукти. У горнятках було молоко з металевого бідона, загорнутого в листя.

Навколо нікого не було, тож Джустіна палко обійняла Турі й пристрасно поцілувала. Тоді подякувала йому за сніданок і дорікнула, що він не розбудив її для куховаріння: то було нечувано для сицилійського чоловіка.

Вони поїли, сидячи на сонці. У цю чарівну мить їх оточували зруйновані замкові стіни, над ними височіли залишки норманської вежі, прикрашеної мозаїкою з яскравих камінців. На вході до замку були прекрасні портали, а там, де обвалилося каміння, їм було видно арку над вівтарем каплиці.

Закохані вийшли за стіни замку й гуляли по гаю олив, де-не-де проходячи повз дикі лимони. Вони блукали поміж квітів, які так пишно вкривали всю Сицилію: асфоделі грецьких поетів, рожеві анемони, виноградні гіацинти, багряні горицвіти, які за легендою заплямувала кров коханця Венери — Адоніса. Турі Ґільяно обіймав Джустіну; від її волосся й тіла йшов аромат цих квітів. У глибині гаю дівчина сміливо потягнула його вниз, на квітчастий килим, і вони кохалися. Зграйка чорних і жовтих метеликів покружляла над ними, а тоді злетіла в безкінечне лазурне небо.

У третій і останній день у замку вони почули постріли десь далеко в горах. Джустіна була стривожена, та Ґільяно заспокоїв її. Він був дуже обережний і за ці проведені разом три дні не дав їй жодного приводу для страху. Зброї він із собою не носив і не тримав поблизу — вона була схована в каплиці, а ще не зрадив свою обачність і наказав своїм людям триматися подалі з очей. Та скоро після стрілянини з’явився Аспану Пішотта з кількома скривавленими кроликами, перекинутими через плече. Він швиргонув їх до ніг Джустіни й мовив: