Марио Пьюзо - Сицилієць

Його чистий гучний голос дзвенів у вухах натовпу.

Після довгої паузи п’ятеро вершників спустилися на землю. Вони стояли, з погордою дивлячись на натовп палкими, зневажливими очима. Дуга людей Ґільяно розсипалася, двадцятеро підійшли до них, тримаючи зброю напоготові. Вони обережно й ретельно зв’язали п’ятірці руки за спинами, тоді підвели всіх ватажків до Ґільяно.

Ґільяно байдуже подивився на шістьох людей. Колись Кінтана принизив його, навіть убити намагався, але тепер ситуація змінилася. Обличчя Кінтани за ці п’ять років не змінилося, він так само був подібний до вовка, але за цією мафіозною маскою зневаги очі його здавалися порожніми, блудними.

Дон Сьяно дивився на Ґільяно з презирством на сірому обличчі. Бучілла здавався дещо ошелешеним, наче не очікував такої злості в справі, яка його не дуже й обходила. Інші дони холодно дивилися йому у вічі, як і годиться поважним людям. Ґільяно про всіх них чув, у дитинстві декого з них навіть боявся, особливо дона Сьяно. Тепер він принизив їх перед усією Сицилією, і вони ніколи йому цього не пробачать. Відтепер вони навіки смертельні вороги. Він знав, що мусить зробити, але ж знав і те, що вони кохані чоловіки й батьки, що діти плакатимуть за ними. Вони гордовито дивилися повз нього, не виказуючи страху. Усе було зрозуміло. Нехай Ґільяно робить те, що мусить, якщо йому стане сміливості. Дон Сьяно плюнув йому під ноги.

Ґільяно кожному окремо подивився в обличчя.

— На коліна, і моліться, — сказав він.

Ніхто не поворухнувся.

Ґільяно розвернувся й пішов геть від них. Шестеро ватажків мафії вишикувалися навпроти білої кам’яної стіни. Ґільяно дійшов до своїх людей, тоді розвернувся. Голосно й чітко, так, щоб чув натовп, сказав:

— Я страчую вас в ім’я Господа та Сицилії.

Тоді торкнувся плеча Пішотти.

Цієї миті дон Маркуцці почав опускатися на коліна, але Пішотта вже відкрив вогонь. Пассатемпо, Терранова й капрал теж стріляли, не знімаючи масок. Шість зв’язаних тіл кинуло на стіну автоматними чергами. Пощерблене біле каміння вкрили пурпурово-червоні краплі крові та шматки плоті з прошитих металом тіл. Здавалося, що вони танцюють на мотузках, поки безконечні кулі відкидали їх назад.

Високо у своїй вежі князь Оллорто відвернувся від телескопа й не бачив, що сталося далі.

Ґільяно рушив уперед, до стіни. Він дістав із кобури свій важкий пістолет і церемонно вистрілив кожному з мертвих мафіозі в потилицю.

Натовп хрипко заревів, і за кілька секунд тисячі людей увірвались у ворота маєтку князя Оллорто. Ґільяно дивився на них. Ніхто з натовпу не підійшов до нього.

Великодній ранок 1949 року був чудовий. Весь острів густо вкрився цвітом, на балконах Палермо буяли дикими кольорами величезні горщики з рослинами, крізь тріщини в асфальті пробивалися червоні, блакитні, білі дикі квіти — розквітли навіть стіни старих церков. Вулиці Палермо були переповнені містянами, які йшли до дев’ятої години на месу до собору, де сам кардинал мав давати їм причастя. Зійшлися й люди з найближчих селищ у своїх чорних жалобних костюмах, із дружинами та дітьми, і вітали всіх, повз кого проходили, традиційним селянським «Христос воскрес». Турі Ґільяно відповідав не менш традиційним «Хай святиться ім’я Його».

Ґільяно та його люди пробралися до Палермо напередодні. Вони вбрались у похмурий сільський одяг, однак куртки в них були трохи завеликі, адже під ними ховалися автомати. Турі знав вулиці Палермо: за шість років розбійництва він часто прослизав у місто, щоб керувати викраденням заможного пана чи пообідати в знаменитому ресторані та лишити викличну записку під тарілкою.

Під час цих візитів він ніколи не втрапляв у небезпеку. Завжди ходив вулицями з капралом Каніо Сільвестро під боком. Ще двоє чоловіків ішли на двадцять кроків попереду, ще четверо — з другого боку вулиці, ще двоє — на двадцять кроків позаду. І ще одна двійка — трохи далі. Якби Ґільяно зупинили карабінерів для перевірки паперів, вони б стали легкою здобиччю для цих людей, готових стріляти без жалю. Коли він заходив до ресторану, там було повно його охоронців, які сиділи за іншими столиками.

Того ранку Ґільяно привів у місто п’ятдесят чоловіків. Серед них були Аспану Пішотта, капрал та Терранова; Пассатемпо зі Стефаном Андоліні не поїхали. Коли Ґільяно з Пішоттою увійшли до собору, з ними було ще сорок бандитів; решта десятеро з капралом та Террановою чекали в автомобілях позаду будівлі.