Леонід Кононович - Я, зомбі

А ще ж зостається і Крижинський… Ревнитель комуністичної ідеології. Моральний садист. Екстрасенс. Лягавий. Учень тібетських мудреців. Стукач. І, звісно ж, нащадок одного з апостолів… Господи, чи взагалі може бути більший абсурд! Кощава істота з гачкуватим носом і підозріливим поглядом глибоко запалих очей, котра зі спортивною злістю вигукує з-за катедри про «історичні рішення чергового з'їзду нашої рідної партії…».

Ну, та ліквідація Школи тібетської медицини таки вдарила його по кишені. Через місяць він спробував було відвоювать своє реноме, виступаючи в провінційних містечках, де грошики злупити найлегше, — однак колишні хазяї, певне, дали йому на здогад, що цю діяльність прикрити слід назавжди, бо він поспішив дременути за кордон. У Європі його сеанси викликали фурор. Масовий психоз сягнув граничної межі: люди заявляли журналістам, начебто в них змінився колір очей, повідростали ампутовані кінцівки, а якась жінка похвалилася навіть, що розсмоктався шов на її нічній сорочці. В Україну він повернувся аж зараз — із добрячими грішми, на форді темновишневого кольору і випромінюючи добрий гумор та злагоду із своєю совістю…

От і добре, подумав я, почуваючи, як десь усередині скипає лють… добре, що ти вернувсь, чоловічку, тут тебе давно вже чекають — і не тільки чекають, а й палають хіттю з тобою побалакати…

Що ж, ми з МурМуром так і зосталися невдоволені тією роллю, яку нам відвели в операції «Зомбі». Що стосується мене особисто, так я з дитинства не люблю, коли мені щось нав'язують, надто ж обманом. У пам'ятку ще живі були різні збори, суботники, мітинги — на захист як не Анжели Девіс, то Луїса Корвалана, а то ще якогось чорта… усі оті збіговиська фашистського штибу, куди всіх заганяли не питаючи згоди. Я взагалі не люблю дисципліни й порядку: чоловік народжується вільним, і жодна ідеологія не має права посягнути на його свободу. Втім, щодо «Тартару», то він заспокоївся хутко: кожному з нас виплатили таку суму, яка могла заткнуть пельку будьяким амбіціям; й тільки мене ввесь час щось гризло й гризло, — може, просто усвідомлення того, що смерть Євгена Малевича крути не крути, а була на моїй совісті…

Крижинський збирає проліски. Неподалік, у цих же гаях, кілометрів за десять од того місця, де стоїть моє авто. Виявилось, що він любить квіти і свою дружину, тлусту гуску з вульгарносоціологічних літературознавців, і, крім того, дуже любить дітей…

У скронях знову стала гупати кров. Скількись часу я сидів, зціпивши щелепи, а тоді повільно видихнув повітря і, нахилившись, увімкнув мотор. Нема чого зволікати, подумав я, натискуючи зчеплення, пора… пора! І так взяв з місця, аж машину занесло убік. Тоді побрався лісовою дорогою, немилосердно підстрибуючи на вибоях, у карколомному темпі доскочив шосе й щосили притис педаль газу…

Коли я вернувся з полону, про мене казали всяке — зразу поза очі, а тоді, осмілівши од безкарності, й просто в лице. Казали: виродок. Ще казали: вбивця… каїн… і все інше. Певне, я їх дратував тим, що був не такий, як усі. Та й не мовчав я увесь той час… а того, про що мені довелось розповідать, їхні безмозкі голови не здатні були переварити. Втім, я нічого не мав проти тих назвиськ. Все воно було правдою: я ходив з белуджами, і ми вбивали людей. Була війна, все стало догори коренем, і вбивство — це було єдине ремесло для чоловіка. Не скажу, щоб воно припало мені до смаку… та навіщо ж мене й послали туди! Ну, а на чиїй стороні воювать, то вже твоє діло. Вибір — це і є мораль… Та й чи існує якась мораль взагалі? Хіба існують реально ці два полюси — добро і зло? Люди добрі, чи ж творили зло ті хлопці, які прийшли на чужу землю і вбивали людей лиш за те, що ті трохи інакше дивилися на державу, релігію та вчення, зване марксизмомленінізмом? Чи творило зло командування Кандагарської бригади, коли за домовленістю з Гекматіяром пропускало його людей через свої території? Чи творили зло ті мусульмани, таджики й афшари, узбеки й пуштуни, дравиди й туркмени, коли всі як один стали із нами на боротьбу? Чи творили зло белуджі, коли підібрали мене, обсмаленого й оглухлого після катастрофи вертольота, й поставили перед вибором: жахлива смерть азіатського штибу — або рівна частка в грабунках і торгівлі? Чи ж творив зло я, приставши до них і з часом перетворившись на одного із значних людей зпоміж того наброду? Чи творили зло прикордонні племена, які влаштували на мене лови, як на дикого звіра, — в ті страшні, палючі дні, коли я переходив кордон, тікаючи з табору в Бадабері, і вмирав од спраги й цілковитого виснаження? А чи зло творив я, вбиваючи на своєму шляху всіх, кого зустрічав… А що я мав робити і що зробив би будьхто на моєму місці, скажіть на милість? Коли говорити по совісті, то вся справа у тому, що Бога нема. А як немає Бога, то нічого немає взагалі, — і моралі теж нема, вона не існує реально, вона існує лише в твоїй свідомості, у темних отхланях твоєї підсвідомості, закладена чи то спадковістю, чи то вихованням, — і зветься вона совість. Шкода тільки, що у всіх вона розуміється неоднаково, — певне, тому люди і вбивають людей, навіть мусульмани, яким Коран забороняє вбивать одновірців…