Леонід Кононович - Я, зомбі

— Мені плювать, — вибухнув я, — на тих, що її постачали! Це робила служба безпеки, а я хочу…

— Ша, — сказав МурМур. — Ша! Ти… ти, головне, мовчи. Говорить буду я. Ага, то на чім… Так, — інформація! От помізкуй логічно… Ти не вмієш логічно мізкувати, — раптом загорлав він, аж люди за столиками почали оглядатись. — Ти, чоловіче, хоч і детектив для особливих доручень… а такий, такий тупий, — ну як…

— Як дві довбні разом, — допоміг я йому.

— О! — сказав він… — О! Дивися: служба безпеки отримала досьє на психотерапевта Крижинського… секретне досьє. А звідки, з яких джерел? Чи ти думаєш — такі досьє валяються на дорозі?! Далі. Ти йдеш у лігво цього шанованого добродія, тобі дають вказівки, де слід шукать лабораторію, в котрій він провадить експерименти, і навіть повідомляють код цифрового замка!.. І як не дивно, а все це знову ж робота служби безпеки, еге ж? Далі. Замовник має відомості, що такого-то дня готується широкомасштабна операція «Союз»… не знає тільки деталей, — і ці деталі вириваєте ви з Муратом на допиті таксиста… і Мурат передає їх замовникові, а той спішно й гамузом купує «Тартар», аби зірвати цю операцію! Три мільйони… — МурМур похитав головою. — Зостається ще, правда, купа різних запитань. Хто цей замовник, — адже він зумів прикрити фірму од розплати, яка була неминучою? Куди подівся Малевич-молодший? Кому вигідно було скомпрометувати демократів? Хто… врешті, все це несуттєво. Несуттєво. Ми своє діло зробили, і більш нічого ми тут зробить не зможем… отак, дорогий колего!..

— Тоді, — сказав я, — виходить, що ми просто пішаки. Ті, кого все життя використовують: то для якихось воєн у чужих землях, то для підтримки передової ідеології… горіла б вона синім полум'ям! Ну, знаєш… така роль не для мене!..

МурМур хитро зиркнув на мене.

— Хочеш знати мою версію? — раптом поспитав він.

— Яку? — не второпав я.

— Світ політики, — почав він, не звертаючи уваги на мої слова, — світ цей зараз поділяється на розумних і дурнів. За часів застою такого поділу не було. А чому? А тому… тому що політики були монолітом. Тепер же ситуація змінилась. Частково й через те, що серед політиків відбувся розкол. Вони… обережно кажучи, вони розійшлися в поглядах. Одні ще цілком серйозно вважають, що можна повернути милі серцю часи, коли собача компартія не знала меж у своєму пануванні. Вони не тямлять, що процес… людино, процес пішов і його не зупиниш! Оці дурні й роблять все, щоб вернутись до влади. Тоталітаризму. Однопартійності. Яким завгодно чином, але вернутись, навіть ціною жертв. І от вони організовують якусь маленьку, геть зовсім крихітну провокацію. Такий собі пробний камінчик. В Україні це була справа народного депутата Хмари… операція, треба сказати, вдало проведена, ну, просто блискуче! От вони провели її і причаїлись: яка ж буде реакція тих політиків, які реально тримають владу в руках… ні, не демократи й не парламент… ну, та ти розумієш, про кого мова! І що ж? Хмару їм оддали! — і не тільки Народна Рада, а й ті, хто реально контролює обстановку. — МурМур посміхнувся. — Саме після цього починають готувати операцію «Союз». Дуже грубу. Примітивну. Так чи інак, а приречену на провал. Операція, котра вражає своєю убогістю, і… і… Знаєш що… хай йому дідько оцьому всьому, — давай вип'єм, га?

— Давай, — сказав я. Мені було вже все одно.

І ми випили.

Але ще ж зостається Крижинський… Я згадав про нього — і заплющив очі, глибоко вдихнув повітря, напоєне пахощами пробудженого лісу, а тоді затамував подих і відчув, як застугоніла у скронях кров, підстьобувана викидами адреналіну. Якась зловтіха народжувалася у мені, коли перед очима знов і знов поставало його вузьке чоло з тонким хрящуватим носом, лисий череп з відстовбурченими вухами і вся його тичкувата фігура в костюмі з краваткою на білій сорочці.

Що ж, Мурате, подумав я, значить, ти заборонив мені чіпать цього чоловіка… ти сказав, що, мовляв, досить… інтереси справи, мовляв, вимагають, нехай живе, так ти сказав, правда?

Після того, як «Тартар» ліквідував акцію на площі Свободи, Школа тібетської медицини не протривала й два дні. Вже в понеділок од неї не лишилося й сліду — хлопці з відомства були в паніці й жили собі витягали, аби хутчій поховать кінці у воду. Одночасно й верхівка «Тартару» вилучила (й поквапилася знищити) все, що стосувалося операції «Зомбі», — скоріше всього, за рекомендацією тих, котрі так щедро її оплатили. Я зловтішно посміхнувся. Вдома, у потаємній схованці, котру не знайде ніхто, крім мене, лежать копії знімків, розмов, записаних на магнітофонній тасьмі, відеокасета зі сценою забійства Малевичастаршого… і ще багато дечого! Прийде час, подумав я, і все це випливе на поверхню… повинно випливти. А інакше де ж справедливість?.. Де — питаю я у вас?!