Борис Акунін - Азазель

— Так він же написав, що нашим казнокрадам не вірить, а цю англійку вже який місяць у всіх газетах вихваляють. Ні, дорогенький, ви мені ліпше ось що скажіть. Як це виходить, що ваше покоління життю таку дрібну ціну дає? Тільки що-небудь — і бабах, та ще з бундючністю, з пафосом, із презирством до всього світу. З яких же заслуг презирство, з яких? — засердився Грушин, згадавши, як зухвало і зневажливо говорила з ним учора ввечері його люба донька, шістнадцятилітня Сашенька. Однак питання було скоріше риторичним, думка письмоводителя щодо цього мало цікавила поважного пристава, й тому він знову втупився у зведення.

Зате Ераст Петрович пожвавився ще більше:

— А це і є проблема, про яку я хотів сказати окремо. Погляньте на такого чоловіка, як Кокорін. Доля йому дає все — і багатство, і свободу, і освіченість, і красу (про красу Фандорін сказав так, уже заразом, хоча не мав ані найменшого уявлення про зовнішність покійника). А він грається зі смертю і зрештою вбиває себе. Ви хочете знати чому? Нам, молодим, у вашому світі гидко — Кокорін про це відверто написав, тільки не розгорнув. Ваші ідеали — кар'єра, гроші, почесті — для багатьох із нас нічого не варті. Не про те нам тепер мріється. Ви що ж гадаєте, спроста пишуть про епідемію самогубств? Кращі з освіченої молоді відходять, задихнувшись од нестачі духовного кисню, а ви, батьки суспільства, уроків для себе аж ніяк не здобуваєте!

Виходило, що ввесь обвинувальний пафос звернено до самого Ксаверія Феофілактовича, тому що інших «батьків суспільства» поблизу не спостерігалось, одначе Грушин анітрохи не образився й навіть із очевидним задоволенням похитав головою.

— Ось, до речі, — насмішкувато гмукнув він, дивлячись у зведення, — з приводу нестачі духовного кисню.

«У Чихачівському провулку по третьому участку Міщанської частини о десятій ранку виявлено мертве тіло шевця Івана Єремєєва Булдигіна 27 літ, який повісився. За свідченням двірника Петра Силіна, причина самогубства — відсутність коштів, аби похмелитися».

Так-от усі кращі й відійдуть. Тільки ми, старі дурні, залишимось.

— Ви жартуєте, — гірко сказав Ераст Петрович, — а в Петербурзі та Варшаві щодня студенти, курсистки, а то й гімназисти отруюються, стріляються, топляться. Смішно вам…

«Пошкодуєте, Ксаверію Феофілактовичу, та пізно буде», — мстиво подумав він, хоча до цієї миті думка про самогубство його ще ніколи не відвідувала — надто жвавого характеру був юнак. Настала тиша: Фандорін уявляв скромну могилку, за церковною оградою і без хреста, а Грушин то водив пальцем по рядках, то починав шелестіти аркушами.

— Одначе й насправді казна-що, — пробурчав він. — Чи всі вони з глузду з'їхали? Ось, два донесення, одне з третього участку М'ясницької частини, на сторінці восьмій, інше з першого участку Рогозької частини, на сторінці дев'ятій. Отож.

«О тридцять п'ятій хвилині по дванадцятій у Підколокольний провулок, до будинку «Московського страхового від вогню товариства» викликали околодочного наглядача Федорука на вимогу калузької поміщиці А. П. Спициної (тимчасово мешкає в готелі «Боярському»). Пані Спицина посвідчила, що біля входу до книгарні, в неї на очах, якийсь пристойно одягнений пан на вигляд років 25-ти вчинив спробу застрелитися — підніс до скроні пістолет, але, мабуть, сталась осічка, і невдаха зник. Пані Спицина зажадала, щоб поліція розшукала молодика і передала його духовним властям для накладення церковного покаяння. Розшук не здійснювався за відсутністю події злочину».

— Ось бачите, а я що говорив! — звеселився Ераст Петрович, почуваючись так, ніби за нього повністю помстилися.

— Зачекайте, юначе, це ще не все, — зупинив його пристав. — Слухайте далі. Сторінка дев'ята.

«Доповідає городовий Семенов (це з Рогозької). Об 11-й годині його викликав міщанин Микола Кукін, прикажчик бакалійної крамниці «Брикін і сини», що напроти Малого Яузького мосту. Кукін повідомив, що за декілька хвилин до того на кам'яну тумбу мосту заліз якийсь студент, приклав до голови пістолет, виявляючи відверте бажання застрелитися. Кукін чув металеве клацання, але пострілу не було. Після цього студент зіскочив на брук і швидко попрямував у бік Яузької вулиці. Інших очевидців не виявлено. Кукін просить про встановлення на мосту поліцейського поста, бо минулого року там же втопилася дівиця легких звичаїв, а від цього торгівлі збитки».

— Нічого не розумію, — розвів руками Фандорін. — Що це за ритуал такий? Чи не таємне товариство самогубців?