Борис Акунін - Азазель

— Звичайно! Все, що завгодно. Бідолашний Джеральд… Ви знаєте, він же з дуже гарної сім'ї, але його батьки потонули, повертаючись з Індії, і одинадцятирічний хлопчик лишився сиротою. У нас в Англії дуже жорсткі закони успадкування, все дістається старшому синові — й титул, і багатство, а молодші часом не мають копійки за душею. Джеральд був молодшим сином молодшого сина, без грошей, без даху, родичі ним не цікавились… Ось, я якраз пишу співчуття його дядькові, абсолютно нікчемному джентльменові, котрому до Джеральда й діла не було. Що поробиш, ми, англійці, надаємо великого значення формальностям. — Леді Естер показала аркуш, списаний великими літерами, старомодним почерком із завитушками та вигадливими розчерками. — Словом, я взяла дитину до себе. У Джеральда виявилися видатні математичні здібності, я гадала, що він буде професором, але жвавість розуму й честолюбство не дуже-то сприяють науковій кар'єрі. Я швидко помітила, що хлопчик користується авторитетом у інших дітей, що йому подобається верховодити. Він мав природжений лідерський талант: рідкісна сила волі, дисциплінованість, уміння безпомилково виокремити в кожній людині сильні та слабкі сторони. У Манчестерському естернаті його обрали старостою. Я вважала, що Джеральд захоче вступити на державну службу або зайнятися політикою — з нього вийшов би чудовий колоніальний чиновник, а з часом, можливо, навіть генерал-губернатор. Яким же було моє здивування, коли він висловив бажання залишитись у мене й зайнятися виховательською діяльністю!

— Ще б пак, — кивнув Фандорін. — Таким чином він отримував можливість підкоряти своєму впливові незміцнілі дитячі уми, а потім підтримувати контакти з випускниками… — Ераст Петрович не договорив, уражений раптовим здогадом. Боже, як усе просто! Дивно, що це не відкрилося йому раніше!

— Дуже скоро Джеральд зробився моїм незамінним помічником, — продовжила леді, не помітивши, як змінився вираз обличчя співбесідника. — Який це був самовідданий працівник! І рідкісний лінгвістичний дар — без нього мені було б просто неможливо встежити за роботою філій у стількох країнах. Я знаю, його ворогом завжди було надмірне честолюбство. Це дитяча психічна травма, бажання довести родичам, що він усього досягне й без їхньої допомоги. Я відчувала, відчувала дивну невідповідність — при його здібностях і амбіціях він ніяк не мав задовольнятися скромною роллю педагога, хоча б навіть і з дуже пристойною платнею.

Однак Ераст Петрович уже не чув. У нього в голові ніби ввімкнулась електрична лампочка, висвітливши все те, що донині губилося в темряві. Все сходилось! Сенатор Доббс, який узявся невідомо звідки; французький адмірал, що «втратив пам'ять»; турецький ефенді невідомого походження; та й покійний Бриллінг — так-так, і він теж! Нелюди? Марсіани? Пришельці з потойбічного світу? Овва! Вони всі — вихованці естернатів, ось вони хто! Вони підкидьки, тільки підкинуті не під двері притулку, а навпаки — із притулку їх підкинули в суспільство. Кожного з них належним чином було підготовлено, кожний мав майстерно виявлений і ретельно випестуваний талант! Не випадково Жана Антрепіда підкинули саме на шлях французького фрегата — очевидно, юнак мав неабияке обдаровання моряка. Тільки навіщось знадобилося приховати, звідки він такий талановитий узявся. Хоча зрозуміло, навіщо! Якби світ довідався, скільки блискучих кар'єристів виходить із розсадника леді Естер, то неминуче насторожився б. А так усе відбувається ніби само по собі. Поштовх у потрібному напрямку — і талант неодмінно себе виявить. Ось чому кожен із когорти «сиріт» досяг таких разючих успіхів у кар'єрі! Ось чому їм так важливо було доповідати Каннінґему про своє просування по службі — адже цим вони підтверджували свою спроможність, правильність зробленого вибору! І цілком природно, що по-справжньому всі ці генії віддані лише своєму товариству — адже це їхня єдина сім'я, сім'я, котра захистила їх від жорстокого світу, зростила, розкрила в кожному його неповторне «я». Ну й сімейка з майже чотирьох тисяч геніїв, розкиданих по всьому світу! Оце так Каннінґем, оце так «лідерський талант»! Хоча стоп…

— Міледі, а скільки років було Каннінґему? — нахмурившись, запитав Ераст Петрович.

— Тридцять три, — охоче відповіла леді Естер. — А 16 жовтня сповнилося б тридцять чотири. На свій день народження Джеральд завжди влаштовував для дітей свято, причому не йому дарували подарунки, а він сам усім що-небудь дарував. По-моєму, це з'їдало мало не всю його зарплату…