Борис Акунін - Азазель

А тим часом Фандорін (бо це, певна річ, був він) вважав, що ковзає по залі невидимою тінню, не привертаючи до себе нічиєї уваги. Наковзав, щоправда, він поки що небагато. Одного разу побачив, як дуже поважного вигляду добродій нишком прибрав зі столу золотого півімперіала і з великою гідністю відійшов убік. Двоє офіцериків голосним шепотом сварилися в коридорі, та Ераст Петрович нічого з їхньої розмови не зрозумів: драгунський поручик палко запевняв, що він не який-небудь майданщик і з друзями арапа не заправляє, а гусарський корнет дорікав йому якимось «зіхером».

Зуров, біля якого Фандорін коли-не-коли, та й опинявся, явно почувався в цьому товаристві як риба у воді, та, мабуть, не просто риба, а головна рибина. Одного його слова було досить, аби в зародку придушити назріваючий скандал, а одного разу за жестом господаря двоє дебелих лакеїв узяли під лікті крикуна, що не бажав заспокоюватися, і миттю виперли за двері. Ераста Петровича граф категорично не впізнавав, хоча декілька разів Фандорін ловив на собі його швидкий, недобрий погляд.

— П'ятий, добродію мій, — оголосив Зуров, і це повідомлення чомусь украй розхвилювало понтера.

— Загинаю качку! — тремтячим голосом вигукнув той і загнув на своїй карті два кути.

Серед глядачів пройшов шепіт, а спітнілий, відкинувши з лоба пасмо волосся, кинув на стіл цілу купу райдужних папірців.

— Що таке «качка»? — сором'язливо запитав Ераст Петрович півголосом дідка з червоним носом, що здався йому найсумирнішим.

— Це означає збільшення ставки вчетверо, — охоче пояснив сусід. — Бажають на останньому абцугу цілковитий реванш узяти.

Граф байдуже випустив хмарку диму й відкрив праворуч короля, ліворуч шістку.

Понтер показав чирвового туза.

Зуров кивнув і тут же метнув чорного туза праворуч, червоного короля ліворуч.

Фандорін чув, як хтось захоплено шепнув:

— Ювелір!

На спітнілого добродія шкода було дивитися. Він провів поглядом купу асигнацій, які перекочували під лікоть до графа, й несміливо запитав:

— Чи не бажаєте під боржок?

— Не бажаю, — ліниво відповів Зуров. — Хто ще, панове?

Несподівано погляд його зупинився на Ерасті Петровичу.

— Ми, здається, зустрічались? — із неприємною посмішкою запитав господар. — Пан Федорін, якщо не помиляюсь?

— Фандорін, — виправив Ераст Петрович, нестерпно червоніючи.

— Пардон. Що ж ви лорнетуєте? У нас тут не театр. Прийшли — так грайте. Милості прошу. — Він показав на вільний стілець.

— Виберіть колоди сам, — прошелестів Фандоріну на вухо добрий дідок.

Ераст Петрович сів і, діючи за інструкцією, вельми рішуче сказав:

— Тільки вже дозвольте, ваша ясновельможність, мені самому банк тримати. На правах новачка. А колоди я б вибрав… он ту і ось ту. — І він узяв з таці нерозпечатаних колод дві зісподу.

Зуров посміхнувся ще неприємніше:

— Що ж, пане новачок, умову прийнято, але тільки попереджую: банк зірву — не тікати. — Дайте вже й мені потім метнути. То який куш?

Фандорін зам'явся, рішучість покинула його так само раптово, як і прийшла.

— Сто рублів? — несміливо запитав він.

— Жартуєте? Тут вам не трактир.

— Гаразд, триста, — і Ераст Петрович поклав на стіл усі свої гроші, включаючи й виграну раніше сотню.

— Le jeu n'en vaut pas la chandelle [20] Гра не варта свічок (франц.). , — здвигнув плечима граф. — Та для початку згодиться.

Він витяг зі своєї колоди карту, недбало кинув на неї три сотенні папірці.

— Іду на весь.

«Лоб» праворуч, згадав Ераст Петрович і акуратно поклав праворуч даму з червоними сердечками, а ліворуч — пікову сімку.

Іполит Олександрович двома пальцями перевернув свою карту й злегка поморщився. То була бубнова дама.

— От тобі й новачок, — присвиснув хтось. — Спритно даму причесав.

Фандорін незграбно перемішав колоду.

— На весь, — насмішкувато сказав граф, кидаючи на стіл шість асигнацій. — Ех, не лізь на рожен — фортуна збереже.

Як же карта ліворуч називалася? — не міг пригадати Ераст Петрович. Оця «лоб», а друга… чорт забирай! Незручно. А що як запитає? Підглядати в шпаргалку було несолідно.

— Браво! — загомоніли глядачі. — Графе, c'est un jeu intйressant [21] Це цікава гра (франц.). , вам не здається?

Ераст Петрович побачив, що виграв знову.

— Прошу не французити! Що, їй-право, за безглузда звичка встромляти в мову по половині французької фразки, — із роздратуванням озирнувся Зуров на балакуна, хоча сам безперестанку вставляв французькі звороти. — Здавайте, Фандорін, здавайте. Карта не коняка, до ранку повезе. На весь.