Борис Акунін - Азазель

— Карти, — здивувався Фандорін.

— Граєте?

— Зовсім не граю. Татусь забороняв до рук брати, казав, що він і за себе награвся, і за мене, і за три покоління Фандоріних наперед.

— Жаль, — стурбувався Бриллінг. — Без цього вам у графа робити нічого. Гаразд, беріть папір, записуйте…

Чверть години по тому Ераст Петрович міг уже без запинки розрізняти масті й знав, яка карта старша, а яка молодша, тільки з картинками трохи плутався — все забував, хто старший, дама чи валет.

— Ви безнадійні, — резюмував шеф. — Але це не страшно. У преферанс та інші розумові ігри у графа все одно не грають. Там люблять щонайпримітивніше, щоб пошвидше й грошей побільше. Агенти доносять, що Зуров віддає перевагу штосу, до того ж спрощеному. Пояснюю правила. Той, хто здає карти, називається банківник. Другий — понтер. У того й другого своя колода. Понтер вибирає із своєї колоди карту — скажімо, дев'ятку. Кладе собі сорочкою догори.

— Сорочка — це візерунок на звороті? — уточнив Фандорін.

— Так. Тепер понтер робить ставку — припустимо, десять рублів. Банківник починає «метати»: відкриває з колоди верхню карту праворуч (вона називається «лоб»), другу — ліворуч (ця називається «сонник»).

«Лоб — пр., сонник — лів.», — старанно занотовував у блокноті Ераст Петрович.

— Тепер понтер відкриває свою дев'ятку. Якщо «лоб» теж виявився дев'яткою, не має значення, якої масті, — банківник забирає ставку собі. Це називається «вбити дев'ятку». Тоді банк, себто сума, на яку йде гра, зростає. Якщо дев'яткою виявиться «сонник», тобто друга карта, — цс виграш понтера, він «знайшов дев'ятку».

— А коли в парі дев'ятки немає?

— Якщо в першій парі дев'ятки не виявилося, банківник викладає наступну пару карт. І так доти, доки не вискочить дев'ятка. Оце і вся гра. Елементарно, але можна програтися до цурки, особливо якщо ви понтер і весь час граєте на подвоєння. Тому засвойте, Фандорін: ви мусите грати лише банківником. Це просто — карту праворуч, карту ліворуч; карту праворуч, карту ліворуч. Банківник більше початкової ставки не програє. В понтери не сідайте, а коли випаде за жеребом, призначайте гру по маленькій. У штос можна грати не більше п'яти заходів, потім уся решта банку переходить банківнику. Зараз отримаєте в касі двісті рублів на програш.

— Цілих двісті? — ахнув Фандорін.

— Не «цілих двісті», а «всього двісті». Постарайтеся, щоб вам цієї суми вистачило на всю ніч. Якщо швидко програєтеся, відразу йти не обов'язково, можете якийсь час там поштовхатися. Але не викликаючи підозри, ясно? Будете грати щовечора, поки не досягнете результату. Навіть якщо з'ясується, що Зуров не замішаний, — що ж, це також результат. Однією версією менше.

Ераст Петрович ворушив губами, дивлячись у шпаргалку.

— «Чирва» — це червоні сердечка?

— Так. Іще їх іноді називають «чорти» або «кери», від coeur [16] Серце (франц.). . Ідіть до костюмної. Вам по мірці підготували вбрання, а завтра до обіду скроять і цілий гардероб на всі випадки життя. Марш-марш, Фандорін, у мене й без вас доволі справ. Одразу після Зурова сюди. В будь-який час. Я сьогодні ночую в управлінні.

І Бриллінг уткнувся носом у свої папери.

Упрокуреній залі грали за шістьма зеленими ломберними столами — де купно, по четверо, де по двоє. Біля кожного столу ще стовбичили глядачі: де гра йшла по маленькій, — поменше, де «шпиль» здіймався вгору — погустіше. Вина і закусок у графа не подавали, бажаючі могли вийти до передпокою й послати лакея до трактиру, але посилали тільки за шампанським, із приводу якого-небудь особливого везіння. Звідусіль чулись уривчасті, малозрозумілі негравцю вигуки:

— Je coupe! [17] Я б'ю! (Франц.)

— Je passe [18] Я пасую (франц.). .

— Другий абцуг.

— Retournez la carte! [19] Відкрийте карту! (Франц.)

— Одначе, панове, прометано!

— Шусточку вбито! — тощо.

Найбільше товпилося біля того столу, де гра йшла по-крупному, один на один. Метав сам господар, понтирував спітнілий панок у модному, надзвичайно вузькому сюртуку. Понтеру, видно, не щастило, він покушував губи, гарячкував, зате граф був сама холоднокровність. І тільки білозубо посміхався з-під чорних вусів, затягуючись димом із гнутого турецького чубука. Пещені сильні пальці у сяючих перснях спритно відкидали карти — одну праворуч, одну ліворуч.

Серед глядачів, скромно тримаючись трохи позаду, перебував чорноволосий молодик з рум'яною, зовсім не картярською фізіономією. Досвідченій людині відразу було видно, що юнак із хорошої сім'ї, на банк забрів уперше і всього тут соромиться. Декілька разів терті панове з брильянтиновими проділами пропонували йому «прометнути карточку», та були розчаровані — ставив юнак виключно по п'ятірочці й «заводитися» категорично не бажав. Бувалий шпільмейстер, якого знала вся картярська Москва, навіть дав хлопчині «наживку» — програв йому сотню, але гроші пропали марно. Очі в рум'яного не розгорілися й руки не затремтіли. Клієнт виходив неперспективний, справжній «хлюзда».