Гілберт Кіт Честертон - Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown

Із властивою йому театральністю він плавним кроком рушив до дверей, перш ніж ошелешений інспектор повернув собі дар мови, і жодні запізнілі заперечення вже не могли відібрати в Олбойна його тріумфу.

– Мені здається, ви маєте цілковиту слушність, – підтримав його Феннер. – Якщо практичні люди – такі, то мені подавайте священиків.

Ще одна спроба встановити офіційну версію події була зроблена, коли влада повністю усвідомила, ким є свідки цієї історії і які випливають з неї наслідки. Інформація вже просочилася в пресу в найсенсаційнішій і навіть безсоромно ідеалістичній формі. Численні інтерв’ю з Вендемом із приводу його дивовижної пригоди, статті про патера Брауна та його містичні передчуття незабаром спонукали тих, хто покликаний формувати громадську думку, спрямувати її в здорове русло. Наступного разу знайшли обхідніший і тактовніший підхід до незручних свідків. При них ніби несамохіть згадали, що такими анормальними подіями цікавиться професор Вер і цей фантастичий випадок привернув його увагу.

Професор Вер, вельми видатний психолог, особливу пристрасть мав до кримінології, і тільки через якийсь час виявилося, що він найтіснішим чином пов’язаний із поліцією.

Науковець виявився ввічливим джентльменом, одягненим у спокійні світло-сірі тони, в артистичній краватці і зі світлою загостреною борідкою – будь-хто, не знайомий з таким типом ученого, прийняв би його швидше за пейзажиста. Манери дослідника створювали враження не тільки ввічливості, а й щирості.

– Так-так, розумію, – всміхнувся він. – Можу здогадатися, що вам довелося пережити. Поліція не демонструє кмітливості при розслідуваннях психологічного характеру, еге ж? Певна річ, стариган Коллінз заявив, що йому потрібні тільки факти. Яка безглузда помилка! У таких справах потрібні не тільки факти, а й щось набагато істотніше – гра уяви.

– По-вашому, – загрозливо промовив Вендем, – все, що ми вважаємо фактами, лише гра уяви?

– Зовсім ні, – заперечив професор. – Я просто хочу сказати, що поліція нерозумно чинить, виключаючи в таких справах психологічний момент. Звісно ж, психологічний елемент – найголовніший з головних, хоча у нас це тільки починають тямити. Візьміть, наприклад, елемент, названий індивідуальністю. Я, варто сказати, і раніше чув про цього священика Брауна. Він – один із найвидатніших людей нашого часу. Таких людей, як він, оточує особлива атмосфера, і ніхто не може сказати, наскільки нерви і розум інших підпадають під її тимчасовий вплив. Гіпнотизм непомітно присутній у щоденному людському спілкуванні, юрба стає неначе зачарованою, коли гіпноз досягає певного ступеня. Не обов’язково впливати з помосту, на публічних зборах, у фраку. Релігія Брауна знається на психологічному впливі атмосфери й уміє впливати на весь організм загалом, навіть на орган нюху, наприклад. Вона розуміє значення якихось цікавих впливів, вироблених музикою, на тварин і людей, вона може…

– Та облиште ви! – огризнувся Феннер. – Що ж, по-вашому, він пройшов коридором із церковним оргáном під пахвою?

– О ні, йому немає потреби вдаватися до такого штукарства! – засміявся професор. – Він уміє скон-центрувати сутність усіх цих спіритуалістичних звуків і навіть запахів у небагатьох скупих жестах так майстерно, як у школі хороших манер. Без упину ставляться наукові експерименти, які показують, що люди, чиї нерви перенапружені, часто-густо вважають, ніби двері зачинені, коли вони відкриті, або навпаки. Люди розходяться в думці щодо кількості дверей і вікон перед їхніми очима. Вони відчувають зорові галюцинації серед білого дня. З ними це трапляється навіть без гіпнотичного впливу чужої індивідуальності, а тут маємо справу з дуже сильною особистістю, котра володіє даром переконання, індивідуальністю, яка поставила собі за мету закріпити в один ряд у вашому мозку образ неврівноваженого ірландського волоцюги, котрий посилає в небо прокляття і сліпий набій, луна від якого впала громом небесним.

– Пане професоре! – вигукнув Феннер – Та я на смерт-ному одрі міг би присягнутися, що двері не відчинялися.

– Останні експерименти, – незворушно провадив далі професор, – наштовхуюють на думку про те, що наша свідомість не є безперервною, а є послідовним ланцюжком вражень, що швидко змінюються одне іншим, як у кінематографі. Можливо, хтось або щось прослизає, так би мовити, між кадрами. Хтось або щось діє тільки у ту мить, коли настає затемнення. Ймовірно, умовна мова заклять і всі різновиди спритності рук побудовані якраз на цих, як то кажуть, спалахах сліпоти між спалахами бачення. Отже, цей священик і проповідник трансцендентних ідей начинив вас трансцендентними образами, зокрема, способом кельта, котрий титанічними зусиллями звалив вежу власним прокляттям. Можливо, він супроводжував це якимось непомітним, але владним жестом, спрямувавши ваші очі в бік невідомого вбивці, котрий перебував унизу. А може, в цей момент відбулося ще щось, або ще хтось пройшов повз.